Безталанна я.
Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить,
Оксамитові жупани
Одинокій носить.
Полюбилась би я,
Одружилась би я
З чорнобривим сиротою,
Та не воля моя!
Батько, мати не сплять,
На сторожі стоять,
Не пускають саму мене
У садочок гулять.
А хоч пустять, то з ним,
З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
З моїм ворогом злим!
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Полюбилася я…»
Полюбилася я,
Одружилася я
З безталанним сиротою —
Така доля моя!
Люде гордії, злі
Розрізнили, взяли
Та повезли до прийому —
Оддали в москалі!
І московкою я,
Одинокою я
Старіюся в чужій хаті —
Така доля моя!
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Породила мене мати…»
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита,
Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорнобрива.
Білолицая.
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
Як билина при долині,
В одинокій самотині
Старіюся я.
На світ божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся…
А матір стару…
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой я свого чоловіка…»
Ой я свого чоловіка
В дорогу послала,
А од шинку та до шинку
Стежечку топтала.
Та до куми заходила
Пшона позичати,
Отих дітей годувати
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до дяка
Добувати п’ятака,
Та й заночувала.
А із Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у запічку
Голодні і голі.
«А де ваша, діти, мати?» —
Сердешний питає.
«Тату! тату! наша мати
У шинку гуляє».
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой виострю товариша…»
Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.
Ой піду я не лугами
І не берегами.
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані.
І у ченця, як трапиться,—
Нехай не гуляє,
А святе письмо читає,
Людей поучає.
Щоб брат брата не різали,
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«По улиці вітер віє…»
По улиці вітер віє
Та сніг замітає.
По улиці попідтинню
Вдова шкандибає
Під дзвіницю, сердешная,
Руки простягати
До тих самих, до багатих,
Що сина в солдати
Позаторік заголили.
А думала жити…
Хоч на старість у невістки
В добрі одпочити.
Не довелось. Виблагала
Тую копійчину…
Та пречистій поставила
Свічечку за сина.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой сяду я під хатою…»
Ой сяду я під хатою,
На улицю гляну,
Як то тії дівчаточка
Без своєї Ганни,
Без моєї Ганнусеньки
У хрещика грають.
І граються невесело,
І не так співають
Дівчаточка. А моєї
Голубки немає.
У свекрухи десь воркує.
Мене виглядає.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Закувала зозуленька…»
Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодії
Веселії літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сього світа.
Якби були батько, мати
Та були б багаті,
Було б кому полюбити,
Було б кому взяти.
А то нема, сиротою
Отак і загину,
Дівуючи в самотині,
Де-небудь під тином.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
ШВАЧКА [74]
Ой не п’ється горілочка,
Не п’ються й меди.
Не будете шинкувати,
Прокляті жиди.
Ой не п'ється теє пиво,
А я буду пить.
Не дам же я вражим ляхам
В Україні жить.
Ходім, батьки-отамани,
У Фастов в неділю:
Та надінем вражим ляхам
Кошуленьку [75] білу.
Ні, не білу, а червону…
Ходім погуляєм.
Та в пригоді свого батька
Старого згадаєм,
Полковника фастовського
Славного Семена.
Ходім, брати: не згинете,
Хлопці, коло мене.
В Переп'яті [76] гайдамаки
Нишком ночували.
До схід сонця у Фастові
Хлоп'ята гуляли.
Прийди з того Межигор'я,
Наш славний Палію,
Подивися, що той Швачка
У Фастові діє!
Добре діє! У Фастові,
У славному місті,
Покотилось ляхів, жидів
Не сто і не двісті,
А тисячі. А майдани
Кров почервонила.
А оранди з костьолами,
Мов свічки, згоріли
В самім замку невеличку
Церковку святую
Не спалено. Отам Швачка
Співа алілуя.
Хвалить господа, веселий,
І каже сідлати
Коня свого вороного;
Має погуляти
У Бихові, славнім місті,
З Левченком [77] укупі,
Потоптати жидівського
Й шляхетського трупу.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой не п’ються пива-меди…»
Ой не п’ються пива-меди,
Не п’ється вода,
Прилучилась з чумаченьком
У степу біда.
Заболіла головонька,
Заболів живіт,
Упав чумак коло воза,
Упав та й лежить.
Із Одеси преславної
Завезли чуму.
Покинули товариша,
Горенько йому.
Воли його коло воза
Понуро стоять.
А із степу гайворони
До його летять.
«Ой не клюйте, гайворони,
Чумацького трупу,
74
Швачка, Микита — один з ватажків селянського повстання 1768 року (Коліївщина). Його загін діяв у районі Білої Церкви, Фастова, Василькова. Після поразки повстання був засланий до Сибіру. У народних піснях Швачка оспівується як герой і захисник покріпачепого селянства.
76
В Переп’яті…— Назва могили поблизу Фастова. В розкопках її брав участь Шевченко влітку 1846 р.
77
Бихов — очевидно, Бишів. Назву «Бихов» Шевченко взяв з народної пісні про Бондаренка («Хвалилася Україна, що в нас добре жити…»).
Левченко — Згадується в тій же пісні про Бондаренка як один з ватажків Коліївщини. Історичних відомостей про нього немає.