— Гру завершено, Єнсе, — почув Харрі власний голос. — Тобі не зникнути.
— Гру завершено? Ти справді так думаєш? — І Єнс, зітхнувши, похитав головою. — Та ти надивився поганих бойовиків, Харрі.
Його палець ліг на спусковий гачок.
— А втім, добре, ти правий. Усе скінчено. Вашими стараннями все йде навіть краще, ніж я планував. Як ти думаєш, хто виявиться винним, коли тут знайдуть підручного мафії й двох поліцейських, що застрелили один одного?
Єнс прищулив одне око, що було зайвим на відстані якихось трьох метрів. Ніякий ти не гравець, подумав Харрі, заплющивши очі й мимоволі зробивши вдих.
Харрі відчув, як рвуться перетинки у вухах. Три рази. Ніякий ти не гравець. Його спина вдарилася об стіну, об підлогу, й у ніс ударив запах кордиту. Виходить, запах кордиту. Він нічого не розумів. Якщо Єнс вистрілив у нього тричі, то хіба він зміг би відчувати ще якийсь запах?
— Чорт! — прокричав хтось ніби крізь подушку.
Дим розсіявся, і він побачив Ліз. Вона сиділа, притулившись до стіни, тримаючи в одній руці паруючий пістолет, а іншу притискаючи до живота.
— Чорт, він влучив у мене! Це ти, Харрі?
«Це я?» — здивувався Харрі. Він смутно пам’ятав удар у стегно, від якого його розвернуло вбік.
— Що трапилося?! — викрикнув Харрі, як і раніше ледь чуючи себе.
— Я вистрілила першою. І влучила. Я знаю, що влучила, Харрі. От чорт, як же йому вдалося?
Харрі підвівся на ноги, змахнувши чашки зі столу. Ліва нога оніміла. Обмацавши стегно, він відчув, що холоша намокла від крові. Він не хотів дивитися на рану. Витягнув руку вперед.
— Дай пістолет, Ліз.
Його погляд уперся у відчинені двері. Кров. На лінолеумі була кров. Бігти. Уперед, Холе. Скоріше, на цей слід. Він глянув на Ліз. Під її пальцями на синій сорочці розпливалася червона троянда. Чорт, чорт!
Застогнавши, вона простягнула йому свій «Сміт-вессон-650».
— Апорт, Харрі.
Він наче затерп.
— Це наказ, чорт забирай!
Розділ 52
Він волік ногу, відчайдушно сподіваючись, що вона під ним не переломиться. Усе миготіло перед очима, і він знав: це мозок відмовляється реєструвати біль. Він минув дівчину за стійкою: вона виглядала, як на картині Мунка «Крик»: нерухома, із беззвучно відкритим ротом.
— Викличте «швидку»! — крикнув їй Харрі, і вона стрепенулася. — Лікаря, скоріше!
Він вибрався на вулицю. Вітер припинився, була спека, задушлива спека. Дорогу перекрила машина, на асфальті виднівся гальмовий слід, двері були розкриті, усередині запекло жестикулював водій. І вказував угору. Харрі побіг не оглядаючись. Він знав: коли помітять, що він біжить, можуть зупинити. Заскреготали колеса. Він подивився туди, куди вказував водій. Караван сірих слонячих силуетів злітав над ним до зоряного неба. Мозок перескакував із думки на думку, немов зіпсоване радіо в машині, і самотній трубний голос заповнив собою ніч. По вінця. Харрі відчув, як поривом вітру від стугонливого трейлера з нього майже зірвало сорочку. Він ледь не потрапив під його колеса.
І от він знову тут, очі його перебігають із однієї бетонної палі на іншу. Дорога в Країну Оз. BERTS. Чому б ні? Це навіть логічно.
Залізні сходи прямо над ним вели до отвору в бетоні на висоті п'ятнадцяти-двадцяти метрів. Крізь діру виднівся місячний серп. Харрі затис ручку пістолета в зубах, відзначив, що ремінь теліпається, змусив себе не думати, що зробила з його ногою куля, яка порвала ремінь, і почав підтягуватися по східцях на руках. Залізо впивалося в обдерті дротом пальці.
Я нічого не відчуваю, подумав Харрі і вилаявся, побачивши, як кров одягла руку ніби в червону рукавичку для миття посуду й долоня заковзала по металу. Права нога торкнулася сходинки, але він відіпхнувся. Нога знову опустилася, і він знову відіпхнувся. Так краще. Тільки не знепритомніти. Він глянув униз. До землі десять метрів? Не можна знепритомніти. Рухатися далі. Стемніло. Спершу він подумав, що це в нього почорніло в очах, і зупинився, а коли подивився вниз, то побачив машини й почув пронизливе виття поліцейських сирен. Він підняв очі наверх. Діра стала зовсім чорною, місяця вже не видно. Може, він зник за хмарою? З пістолета зірвалася крапля. Знову манговий дощ? Харрі спробував піднятися ще на сходинку, відчув, як шалено пульсує серце, потім на мить завмирає й знову починає калатати, — це добре, що воно ще б’ється.