Вона перевела погляд на вікно. Спробувала повернутися туди, але під головою в неї була конструкція ніби нафтової вишки, що не дозволяла навіть поворухнутися.
Їй не подобалося бути на самоті, вона ніколи не любила цього. Недавно її відвідала Тоньє Віг, запитувала, куди подівся Харрі. Немов він перебував із Ліз на телепатичному зв’язку, поки вона лежала в комі. Але, помітивши, як Тоньє стурбована, причому не тільки як дипломатичний представник, Ліз запевнила її, що він обов’язково незабаром з’явиться.
Вона виглядала такою самотньою й розгубленою, ця Тоньє Віг, немов раптово зрозуміла, що її поїзд пішов. Ну нічого, упорається. Вона така. Їй повідомили, що вона призначена новим послом й у травні обійме посаду.
Хтось кашлянув. Ліз розплющила очі.
— Як справи? — вимовив хрипкий голос.
— Харрі?
Клацнула запальничка, запахло сигаретним димом.
— Ти повернувся? — запитала Ліз.
— Завжди напоготові.
— Чим ти займаєшся?
— Експериментую, — відповів він. — Шукаю межі несвідомого.
— Мені сказали, що ти демонстративно покинув лікарню.
— Вони більше нічого не могли зробити для мене.
Вона обережно засміялася, щоб не поперхнутися.
— Що він сказав? — запитав Харрі.
— Б’ярне Мьоллер? Що в Осло йде дощ, ніби настала весна. В іншому все по-старому, просив передати привіт. Усі раді, задоволені, і обидві сторони зітхнули з полегшенням. Голова департаменту Торхус був тут із квітами й питав про тебе. Просив тебе привітати.
— Що сказав Мьоллер? — повторив Харрі.
Ліз зітхнула.
— Ну добре, я передала йому твою інформацію, і він її перевірив.
— І що?
— Адже ти знаєш, наскільки малоймовірно, що Брекке мав відношення до того зґвалтування, вірно?
— Так.
Вона почула, як Харрі із шипінням затягнувся.
— Напевно, тобі треба забути про цю справу, Харрі.
— Чому?
— Колишня коханка Брекке навіть не зрозуміла запитань. Вона кинула його, бо вирішила, що він зануда, і тільки. І… — Вона зробила вдих. — І крім того, його не було в Осло, коли це трапилося із твоєю сестрою.
Ліз намагалася зрозуміти, як він сприйняв її слова.
— Мені шкода, — проговорила вона й почула, як упала сигарета й гумовий каблук розчавив її на кам’яній підлозі.
— Добре, я просто хотів довідатися, як у тебе справи, — сказав він.
Ніжка стільця скрипнула по підлозі.
— Харрі?
— Я тут.
— Тільки про одне прошу тебе. Повертайся, обіцяєш? Не залишайся там.
Вона почула, як він зітхнув.
— Я повернуся, — сказав він таким голосом, немов повторював обридлий приспів.
Розділ 54
Він дивився, як у самотній смужці світла, що пробилася вниз через щілину в дошках над ними, танцює пил. Сорочка тісно обхопила тіло, немов до смерті налякана жінка, по губах струменів піт, сморід піднімався від земляної підлоги й викликав нудоту. Але потім він одержав трубку, рука тримала голку, замазувала отвір чорною смолою, тихо тримала трубку прямо над полум’ям, і контури знову стали пом’якшуватися. Після другого затягування перед ним з’явилися вони: Івар Льокен, Джим Лав, Хільде Мольнес. Після третього прийшли всі інші. Крім однієї людини. Харрі втягнув дим у легені, затримавши подих так надовго, що ледве не лопнув, і тоді прийшла вона. Вона стояла у дверях на веранді, освітлена сонцем. Два кроки, і от вона вже ширяє в повітрі, легко витягнувшись у м’яку олівцеву лінію, тихо, немов цілуючи, розбиває водну гладь і йде все глибше й глибше під воду, поки хвилі не зімкнуться над нею. Залишаються лише легкі пухирці на поверхні, й вода б’ється об край басейну. І знову тихо, у зеленуватій воді знову відбивається небо, немов ніхто в неї ніколи не поринав. Він затягнувся востаннє, ліг на бамбукову циновку, заплющив очі. І тоді до нього донісся легкий сплеск від руки, що розсікає воду.
