Допомагаючи Волеру підвестися, молодший поліцейський побачив, як поли пальта Холе мелькнули в дверях.
— Дідько, непогано після восьми кухлів пива, еге ж? — мовив він, але одразу ж прикусив язика, зустрівшись поглядом із Волером.
Харрі недбало ступав по обмерзлій бруківці Довреґата. Кулак нібито не болів, — біль і каяття почекають до ранку.
У робочий час він не пив. Поки що. Навіть якщо доктор Еуне стверджував, що кожен новий зрив починається там, де кінчається попередній.
У лікаря, сивого, гладкого — викапаний Пітер Устинов, — аж затрусилося подвійне підборіддя, коли Харрі пояснював йому, що тримається подалі від свого старого ворога «Джима Біма» і п’є лише пиво. При тому що від пива не в захваті.
— Ти ж уже був по вуха в лайні, й тієї миті, коли ти відкриваєш нову пляшку, ти знову туди падаєш. Тут нема ніякого проміжного стану, Харрі.
Що ж. Усе-таки він дістається оселі самостійно, не забуває знімати одяг, ходить на роботу. Так було не завжди. Це Харрі й називав проміжним станом. Йому треба було лише трохи ковтнути на ніч, щоб заснути. Ось і все.
Якась дівчина в хутряній шапці привіталася, коли він пройшов повз неї. Знайома? Минулої весни багато хто вітався із ним на вулиці, особливо після його інтерв’ю в «Редакції 21», де ведуча, Анне Грусволл, спитала, як воно — застрелити серійного вбивцю.
— Так собі. Хоча приємніше, ніж сидіти тут і відповідати на подібні запитання, — відповів він із посмішкою, і його слова стали хітом весняного сезону, головною цитатою після нетлінного: «Вівці — вони нормальні тварини».[3]
Харрі встромив ключ у замок під’їзду. Вулиця Софієсґате. І нащо він перебрався восени в цей район Осло, Бішлет? Може, тому, що сусіди в Тьойєні почали якось дивно поглядати на нього, уникати, а він приймав цю дистанцію за повагу до своєї персони.
Тутешні сусіди його не хвилювали, хоча виходили й перевіряли, чи все гаразд, коли він іноді ввечері спотикався й котився вниз сходами.
Ці падіння почалися в жовтні, після того, як він зайшов у глухий кут у справі Сестреняти. Тоді з нього наче вичавили повітря і знову стало ввижатися різне. Харрі знав лише один спосіб позбавитися видінь.
Він спробував опанувати себе, вирушив разом із Сестреням на дачу в Рауланні, але сестра зовсім замкнулася в собі після жорстокого зґвалтування і вже не сміялася, як раніше. Кілька разів Харрі дзвонив батькові, але розмови тривали недовго, неважко було зрозуміти: батько хоче, щоб його залишили у спокої.
Харрі ввійшов у кімнату, зачинив за собою двері, голосно крикнув, що він удома, і задоволено кивнув, не почувши жодної відповіді. Монстри різних видів відвідували його, але, поки їх нема на кухні, він міг сподіватися, що вночі спокійно засне.
Розділ 4
Щойно Харрі вийшов із під’їзду, як на нього накинувся холод, і так несподівано, що він захлинувся крижаним повітрям. І, піднявши очі до червоного неба над дахами будинків, відкрив рота й вдихнув смак жовчі й «Колгейта».
На площі Гольберга він якраз устиг на трамвай, що йшов по Вельгавенссґате. Знайшовши вільне місце, сів і розгорнув «Афтенпостен». Ще одна справа про педофілію. За останні місяці таке траплялося вже тричі: норвежців узяли на місці злочину в Таїланді.
На першій шпальті нагадувалося про передвиборну обіцянку прем’єр-міністра активніше розслідувати злочини на сексуальному ґрунті, в тому числі й за кордоном; і виникло питання: коли ж буде конкретний результат?
У коментарі до статті статс-секретар Бйорн Аскільсен інформував, що продовжується робота з укладення домовленості між Норвегією й Таїландом про розслідування злочинів, скоєних норвежцями-педофілами, і цей договір дозволить активізувати зусилля поліції.
«Давно вже час! — писав насамкінець редактор «Афтенпостен». — Народ чекає результатів. Християнський народний прем’єр-міністр не може допустити, щоб ця гидота ширилася».
— Проходьте!
Харрі відчинив двері й глянув униз, на Б’ярне Мьоллера, який широко позіхав, потягуючись на стільці так, що його довгі ноги стирчали з-під письмового столу.
— Ти дивись. А я чекав на тебе вчора, Харрі.
— Мені повідомили. — Харрі сів. — Я не ходжу на роботу, коли п’яний. І навпаки. Це принцип, якого я намагаюся дотримуватися. — Він сподівався, що фраза прозвучить іронічно.
— Поліцейський є поліцейським усі двадцять чотири години на добу, Харрі, п’яний він чи ні. Мені довелося вмовляти Волера не писати на тебе рапорт, розумієш?
Харрі знизав плечима, натякаючи: він сказав усе, що хотів сказати.
— О’кей, Харрі, не будемо через це сваритися. У мене для тебе є робота. Гадаю, ти на неї не заслуговуєш, але все одно я думаю дати її тобі.
— Ти не засмутишся, якщо я скажу, що вона мені не потрібна? — спитав Харрі.
— Залиш ці штучки сищику Марлоу, Харрі, вони тобі не личать, — різко перервав його Мьоллер.
Харрі усміхнувся. Він знав, що шеф його любить.
— Я навіть не сказав, про що йдеться.
— Якщо ти посилаєш за мною машину в мій вихідний, то я гадаю, що йдеться не про регулювання вуличного руху.
— Чому ти не даєш мені й слова сказати?
Харрі, усміхнувшись, нахилився вперед.
— Сказати чесно, шефе?
«Невже чесно?» — хотів було перепитати Мьоллер, але лише кивнув.
— Я зараз не здатний до серйозних справ, шефе. Я виходжу з того, що ти сам бачиш, як я працюю. Точніше, не працюю. Або ледве-ледве. Я виконую свої обов’язки, намагаюся не ставати на шляху в інших і бути тверезим упродовж дня. На твоєму місці я запропонував би цю роботу комусь іншому.
Мьоллер зітхнув, повільно підтягнув ноги і підвівся зі стільця.
— Хочеш відверто, Харрі? Якби вирішував я, то роботу б отримав хтось інший. Але вони хочуть саме тебе. Тому ти дуже мене виручив би, Харрі, якби…
Харрі уважно подивився на шефа. Б’ярне Мьоллер не раз допомагав йому у важких ситуаціях в останній рік, і зрозуміло, що рано чи пізно доведеться віддячувати.
— Стоп! Хто це вони?
— Люди на керівних посадах. Які можуть перетворити моє життя на пекло, якщо не отримають те, що хочуть.
— А я що за це отримаю?
Мьоллер якнайсуворіше нахмурив брови, але йому все-таки було важко втримати суворий вираз на своєму по-хлопчачому відкритому обличчі.
— Що ти отримаєш? Свою зарплатню. Поки тобі не припинили її видавати. От її й отримаєш, хай йому грець!
— Я погано знаюся на всьому цьому, шефе. Виходить, хтось із цих твоїх людей вирішив, що цей хлопець, Холе, який торік упорався в Сіднеї, з біса здібний, і твоя справа лише приструнити цього типа. Чи я помиляюся?
— Харрі, будь ласка, не гарячкуй.
— Отже, я не помиляюся. І вчора я теж усе вірно зрозумів, коли побачив пику цього Волера. Тому я добряче все обміркував, і ось моя пропозиція: я стану слухняним хлопчиком, візьмуся за цю роботу, а коли все буде зроблено, ти даси мені двох штатних детективів на два місяці й необмежений доступ до всіх баз.
— Про що це ти?
— Ти знаєш про що.
— Якщо ти знову про зґвалтування своєї сестри, то можу тобі лише поспівчувати, Харрі. Адже ти пам’ятаєш, що справу припинено.
— Я пам’ятаю, шефе, пам’ятаю й той звіт, де було зазначено, що в неї синдром Дауна, а тому є ймовірність, що вона взагалі все вигадала про зґвалтування, щоб приховати, що завагітніла від випадкового знайомого. Спасибі, я все пам’ятаю.
— Не було жодних доказів…
— Вона сама хотіла все це приховати. Господи, я ж був у її квартирі в Соґні й випадково побачив у брудній білизні бюстгальтер, весь просочений кров’ю. Я змусив її показати мені груди. Ґвалтівник відрізав їй соски, і вона більше тижня ходила, криючись, стікаючи кров’ю. Вона гадала, всі люди такі ж добрі, як вона, і коли той тип спершу пригостив її вечерею, а потім спитав, чи не хоче вона подивитися фільм у його готельному номері, вона вирішила, що він просто дуже приязний. І якби вона навіть згадала, в якому номері це сталося, то все одно було б запізно: там усе вже прибрали пилосмоком, вимили, постіль змінили вже разів двадцять після того, що сталося. Так що, ясна річ, ніяких доказів не знайшли.
3
Це сказала професор кримінології Лів Фінстад у 1980-ті роки, відстоюючи сільськогосподарську політику марксистського «Червоного виборчого альянсу».