Выбрать главу

— «Перший», «перший», машина вийшла на Університетський, вас ідуть знімати. Негайно від'їжджайте!

— Батьку, — сказав Гавриков, — я вимір роблю для топографів, он машина моя стоїть, я мотор навіть не вимкнув…

— Приватна машина! — крикнув старий. — Знаю я вас! Вимірів хазяї приватних машин не роблять!

— Інженера нашого машина, не моя, батьку. Ходімо, я тільки мотор вимкну!

— Ні, ти спершу фарбу із стовпа зітри, а потім будеш мотор вимикати!

… Старий Гуськов прокинувся сьогодні в поганому настрої: вчора до пізнього вечора сидів у раді ветеранів, затверджували плани, пересварилися всі до хрипоти. Шубін плів якусь нісенітницю про активізацію роботи серед підлітків, не хотів, негідник, затвердити обрання голови секції культроботи, береже для Утіна, а той не вилазить з лікарні, два інфаркти переніс, а все-таки тремтить керувати культурою, хоч він її толком ніколи й не розумів, у громадському ж харчуванні працював, однак пнеться до керівництва, аби тільки давати вказівки художникові Веньці. Тому зараз старий Гуськов тримався войовничо і поступатись не мав наміру: «Головне — лінія, — казав він. — Якщо послаблення давати і до пуття діло не доводити, потім молодь не захомутаєш, стали тепер усі, розумієш, дуже сміливі».

— «Перший», «перший», ми не розуміємо, що відбувається, «перший»!

— Їдьмо в міліцію, діду! — сказав Гавриков і потяг за собою старого. — Їдьмо в міліцію, хай там розберуться!

— У міліцію — я згоден, — відповів старий, — тільки не жени.

Гавриков посадив старого в машину, кинувся до керма, врубав швидкість, перетнув осьову лінію, бо у вухах бринів обурений голос офіцера з групи Коновалова, в'їхав під «цеглину» на подвір'я, звернув за ріг, вискочив з машини, перегнувся навпіл — виблював.

— П'яний за кермом! — тріумфуючи, галасував тим часом старий і сюрчав у свій свисток. — Міліція! П'яний за кермом!

Міліціонер був поряд. Він підбіг до Гаврикова, взяв його за руку, обернувся до старого:

— Спасибі тобі, Гуськов, якого нелюда затримав, га?!

Машина віце-консула американського посольства проїхала мимо стовпа із знаком «Діти», збавивши швидкість, — пароль знято.

— Спостереження далі не ведіть, — сказав Константинов. — Нехай їздить, де хоче, ми будемо чекати коло мосту.

О двадцять третій годині двадцять п'ять хвилин співробітника ЦРУ, який працював у посольстві з дипломатичним паспортом, затримали, коли той закладав тайника в башті мосту через Москву-ріку і привезли в приймальню КДБ на Кузнецький міст. У контейнері, який відкрили, крім ампул з отрутою, лежали інструкції й запитальники, останні, вирішальні, перед початком операції «Факел».

ШТРИХ ДО ВПК (III)

Майкл Велш зустрівся з послом для особливих доручень опівночі: до двадцять третьої проводив останню нараду, у зв'язку з початком операції «Факел»; розмова з людьми з Пентагону була нелегка.: Столик замовили в малайському ресторані, неподалік від } радянського посольства — Велш мав від цього якусь незвичайну, заспокійливу радість.

Посол чекав на нього, уткнувшись розплющеним боксерським носом у меню.

— Радий бачити вас, сер, — сказав Велш, — перепрошую, що нам довелося зустрітися опівночі, але раніше не зміг: мене заблокували — нашим спільним ділом.

Посол озирнувся, подивився на людей за сусідніми столиками.

«Конспіратор, — поморщився Велш, — боїться, що пас почують. Як би він, цікаво, реагував, коли б я сказав йому, що всі три сусідні столики з солідними леді й джентльменами заброньовано нами ж, а солідні леді служать у нашому секторі «страхування переговорів».

— Так от, сер, — вів далі Велш, — я вже підготував тексти виступів для трьох послів у Раді. Першим виступить посол Чілі, мені здається, що його ранима емоційність дасть добру наснагу засіданню Організації. Текст його промови я надішлю вам з моїм помічником післязавтра, напередодні початку операції…

— Не треба, сер. Я відчуватиму себе скованим надто великим знанням. Я люблю експромт.

— Добре підготований експромт — це заздалегідь вивчений спіч, — посміхнувся Велш. — А втім, як вам завгодно. Я, до речі, просив накрити нам справді-таки малайський стіл, ви любите їхню кухню?

— О! Ще б пак! Чудовий смаковий різнотик.

— Дуже радий, — Велш відкинувся на спинку стільця, спостерігаючи, як мовчазний офіціант розставляє маленькі тарілочки з дивовижними наїдками.

— На жаль, лікарі заборонили мені алкоголь, — зітхнув посол. — Кожна смуга нашого життя — після того, як тобі виповнилось сімдесят, — справедливо вважається «смугою втрат».