— Передаточна інстанція.
— Припустімо. Між ким?
— Можна уявити таку комбінацію: Зотов — у Луїсбурзі наводить на проблеми; тут далі веде Вінтер — через неї проходять секретні матеріали, вона знає багато; Парамонов — передавач інформації.
— А якщо трохи підкоригувати? Зотов — справді наводчик; Шаргін — головне джерело оперативної інформації, Вінтер — ще раз перевіряє дані Шаргіна, до неї, в їхній інститут, надходять матеріали практично з усіх міністерств; Парамонов — згоден — передаточна інстанція. Так може бути?
— Звичайно. Але може бути ще й третє припущення: у Вінтер багато знайомих на корті. Її партнери — інформовані люди. Там, на тенісному корті, вона зачіпає найскладніші політичні проблеми, а Шаргін уточнює ті питання, які вона перед ним ставить; Парамонов — передає інформацію.
— Як це передає? Де? Кому? Чи не генералові Шебеко…
— Він мемуари пише, тільки щось йому це не дуже вдасться, — сказав Константинов. — Є ще чимало людей, які наївно думають, ніби література — легка справа… Ми перевіряли, старий не спить ночами… От і гуляє в Парку Перемоги…
— Де був Парамонов, коли Лунс туди їздив?
— Вдома.
— Вінтер?
— Ще не з'ясували.
— Шаргін?
— Сидів у ресторані з братом.
— А де всі вони були під час останньої передачі розвідцентру?
— Шаргін був на роботі, отже, приймати не міг. Парамонов — дома, але, як довідався Гмиря, свій «Панасонік» він продав місяць тому через комісійну на Садовій. Вінтер була вдома.
— Слід було б графік скласти: хто, де буває в годину передач з центру. Я це практикував у пору битви з Канарісом і «татом Мюлером», мали хороший результат… Який приймач у Вінтер?
— «Панасонік».
— Славіна, до речі, запитайте — хто, в кого, коли і за скільки купив оті самі «Панасоніки», мабуть, усі в одній крамниці брали, а якщо в різних, то ще краще.
— Ми це зробимо негайно.
— Скільки ж осіб, які цікавлять нас, опинилося у «звуженому колі»? — спитав Федоров.
— Увечері відпало ще п'ять чоловік — вони зараз у від'їзді; двоє пішли в докторантуру, решта чисті, мов кришталь.
— Ну, це белетристика.
— Ні, дані перевірки.
Петро Георгійович одсунув порожню чашку, і, побачивши, як він її одсунув, Константинов відчув його роздратування.
Він не помилився.
— Чому Славін зволікає із своєю версією? Чому нічого не повідомляє?
— Він і сам як на голках, але не вміє поспішати, по вміє — та й годі. Він розуміє, що коли покаже фотокартку тому, хто писав, всі наші здогади кінчаться, він чудово розуміє, як ми ждемо від нього саме цього повідомлення, Петре Георгійовичу.
До кабінету заглянув помічник:
— Товаришу генерал, Панов із спішним повідомленням.
— Дзвонить?
— Ви просили не з'єднувати, то він прийшов.
— Нехай зайде.
Панов поклав на стіл шість сторінок:
— Зразу три, товаришу генерал. Такого ще не було[2].
— Як це вам подобається? — спитав Петро Георгійович. — Лишається тільки попросити у вас сигару. Така інтенсивність роботи може бути тільки напередодні подій…
… Генерал-лейтенант Федоров став чекістом, коли йому виповнився двадцять один рік — молодий радіоінженер поїхав добровольцем до Іспанії, працював там з легендарними дзержинцями-контррозвідниками, вчився ремесла в Григорія Сироїжкіна, а коли почалася війна, став працювати проти абвера й гестапо; сотні гітлерівських агентів схопили й знешкодили завдяки роботі тієї служби, яку очолював Федоров. Потім — боротьба з буржуазними націоналістами, розгром бандерівців; викриття прихованих гітлерівських прихвоснів, битва з Даллесом за видачу фашистських катів, які втекли за океан, шукаючи нових хазяїв. Згодом почалася його робота проти шпигунів, що їх стали засилати американські розвідоргани.
Кмітливий, енергійний і водночас спокійний Федоров спитав задумливо:
— Ви в теніс ще й зараз граєте?
— Коли є вільний час.
— А ви знайдіть час, гаразд? Подивіться на Вінтер самі, все-таки, розумієте, папір — це папір, а людина є людиною. Придивіться до неї, Костянтине Івановичу. Але справа ця складна, архіскладна, я сказав би. Тому, гадаю, слід вам — з вашою ретельністю — звернути увагу й на дрібниці, які тільки здаються дрібницями. Шукати шпигуна — акція зовнішньополітична, тут потрібна гранична скрупульозність.
Славін
— Ні, Іване, сто разів ні, — вперто, як тільки можуть упиратися люди, що завжди п'ють, повторив той самий нечупарний, огрядний чоловік у хакі, котрий покликав Славіна. — Ви все зруйнували своїми руками, ви, ваш Сталін, він завжди загрожував Європі агресією. Що нам лишалося робити?
2
Радіограму, що по піддавалася розшифровці, було передано з розвідцентру ЦРУ в Європі. В тексті повідомлялося: «Дорогий друже, інформація, яку ми одержали од вас, внесла істотний вклад у боротьбу. Найвищого керівника ознайомлено з вашою точкою зору і з матеріалами, що ви передали. Ми виконаємо ваше прохання й негайно перешлемо вам те, про що ви просили під час чергової тайникової операції. Місця зустрічей ті ж самі. Дуже просимо прискорити обробку документів, які ви маєте в своєму розпорядженні, й передати дані про те, чи можливе нарощування допомоги росіян Нагонії, коли там почнуться події кризового характеру. Ваша думка і міркування ваших знайомих відповідного рівня були б для нас надзвичайно цінні. Ваші друзі Д. і Л.