— Я вранці переглянув виступи американського посла для особливих доручень…
— Що ти від нього хочеш, Костянтине Івановичу? Він людина Нелсона Гріна, він мусить говорити те, що той думає! Але ж над ним — уряд і адміністрація, а там теж немає такої єдності, як здається.
— Тут я йшов шляхом аналогій — британське право… Напередодні війни у В'єтнамі виступи американської дипломатії були такі ж самі. Сценарій нагнітання в них розроблено точно, я сказав би, елегантний сценарій. Запам'ятай, Іване Яковичу, що яструби — в африканській проблемі — тиснуті» на Європу, вони все-таки сподіваються туди втягнути партнерів по НАТО.
— Тільки дуже наполегливо роблять вони це, Костянтине Івановичу. Європа тепер розумною стала, тут політики затямили, що не треба розпочинати бійки у своєму домі, пожар війни водою з Янцзи не заллєш. Та й Міссісіпі далекувато.
— Кого з крупних бізнесменів твої колеги вважають серйозними людьми у Луїсбурзі? Я кажу про західних комерсантів.
— Німці хвацько працюють, молодці. Ханзен дуже міцний, це залізниці, Кірхгоф і Больц — текстиль, автомобілі, цемент. З американців, мабуть, найкомпетентніші Чіккерс, Лендом і Саусер — вони представляють Рокфеллера, практично охоплюють усе.
— А Лоренс?
— Цього я щось не пригадую.
— «Інтернейшнл телефонік», — підказав Константинов.
— Ага, чув! Але про нього наші говорять непевно, щось за ним стоїть, якийсь шлейф тягнеться.
— Глебб? Такого прізвища не пригадуєш?
— По-моєму, його підозрюють у зв'язку з ЦРУ… Комерція — прикриття.
А може, навпаки, — посміхнувся Константинов.
— Правильно. Цілком може бути й так.
— Скажи мені, будь ласка, Іване Яковичу, розголос інформації — по нагонійському вузлу зокрема — може вам стати на заваді?
— Про це я й думати не хочу.
— Мені, на жаль, доводиться.
— Є сигнали?
— Є.
— Незаперечні?
— З'ясовуємо.
— Це погано.
— Авжеж, хорошого тут мало.
— Я сказав би — дуже погано, Костянтине Івановичу.
— Даємо противникові можливість зважити зустрічні ходи?
— Саме так.
— Отже, ти гадаєш, що на бійку вони не підуть?
— Думаю, що ні.
— А я думаю, що вони йдуть до неї. І розпочнуть її. Якщо тільки ми їм не перешкодимо. Не перехитруємо, інакше кажучи. І ще: науково-дослідні інститути одержують від вас багато матеріалів?
— Багато. Дуже багато. Інакше не можна: коли науку тримати на голодному пайку інформації — пуття від неї не буде. А що як провокація? А помилки не може бути?
— Ні. Ми над цим саме й працюємо…
… Константинов завіз Єрьоміна в Міністерство закордонних справ, заїхав до себе, переглянув останні телеграми й подався на корт — Трухін улаштував йому партію з Вінтер.
— Я ще тільки вчуся мистецтва тенісу, — сказав Константинов, — тож вибачайте, гаразд? Ви звикли, мабуть, до хороших партнерів?
— Дарма, — всміхнулася Ольга Вінтер, і обличчя її зразу ж змінилося, стало юним. — «Цирульник вчиться свого мистецтва на голові сироти».
— Як, як? «На голові сироти»? Звідки це?
— Афганське прислів'я. Вас ганяти, чи хочете попрацювати над ударом?
— Я готовий до всього. Тільки не дуже збиткуйтесь. Чи ви полюбляєте азарт?
— Я зовсім по азартна, гра дає чудову зарядку на тиждень, працюється вхруст.
— «Вхруст»? — перепитав Константинов.
— Не пригадуєте? «Одну сонату вечную, заученную вхруст»…
. — Мандельштам?
— Ви хто за фахом?
— Юрист.
— Тоді я вас не розумію. Тепер поезію знають тільки фізики, гуманітарії більше виступають у розмовному жанрі. Ну, поїхали?
— З богом!
Грала Ольга Вінтер справді чудово. Іноді буває так, що людина, сильна в тому ділі, в якому, як кажуть, вона купається, хоче показати тим, хто поруч, свою зверхність. Це псує настрій партнерам, принижує їх; звідси — заздрість, недоброзичливість, гріх, одним словом. Зрідка, правда, але є й такі люди: вміння робить їх надзвичайно відвертими, вони завжди йдуть назустріч; свої знання вони легко віддають людям, відчуваючи при цьому лише радість, а особливо коли помітні наслідки такої віддачі. З такими людьми спілкуватись приємно, і сам стаєш кращим; воістину всяка віддача неминуче повертається бумерангом: пробудивши в іншому талант, ти матимеш у сто разів більше, тільки іншими гранями, а від тієї розмаїтості граней і твій талант стане багатшим, засяє всіма барвами — талановитість, якщо вона справжня, завжди розмаїта, тільки посередність однозначна.