Глебб, уже не дивлячись на Лоренса, набрав номер Пілар.
— Гвапенья, вибач, що дзвоню так рано. Коли ти попрощалася з нашим приятелем?
— Він довіз мене додому, Джон, ми погомоніли п'ять хвилин у машині… Він відмовився піднятись — просив знайти для нього час сьогодні. О восьмій.
— Коли він пішов, мене цікавить?
— Годині о третій, а може, о…
Глебб не дослухав Пілар, поклав трубку, знову набрав номер генерала Стау.
— Джон, — сказав Стау, — в посольство приходив чоловік, схожий за прикметами на Славіна.
— Коли він пішов? — перебив Глебб.
— Ти ж не питав про це.
— Негайно з'ясуй. І допитай поліцейських, що охороняють російське посольство, прикмети чоловіка, що тинявся біля огорожі… Мене цікавить одне: чи всі пальці в нього на руці?
Лоренс поставив кавник на електричну плитку, вмонтовану в бар, потер товстою п'ятірнею обличчя й спитав:
— Що робити?
— Октавіо поїхав до Огано. Перейра перевозить зброю до Нагонії, нікого більше з моєї групи терору зараз напохваті немає, бос.
— Чому ви вважаєте, що треба вводити в дію групу терору?
— А що ж, по-вашому, поговорити з цим Белью про переваги нашого суспільства над тоталітаризмом? Де Славін — ось у чому річ?
— Стривайте, Джон. Я не розумію, чого ви гарячкуєте, а я вам піддаюсь. Ну що може сказати цей самий Белью?
— Нічого, бос, але він може тицьнути пальцем у фотокартку Розумного, ось що він може. І тоді мене, нас з вами виженуть під три чорти, і правильно зроблять — не вберегли дуже цінного агента! Того, хто виходить на директора!
Задзвонив телефон, і Глебб помітив, як Лоренс мерзлякувато здригнувся.
— Слухаю тебе, — відповів Глебб. Він був певен, що дзвонить Стау, і не помилився.
— Славін вийшов з посольства щойно, Джон.
— Ти не стежиш за ним?
— Ти ж не дав нам ніяких вказівок, сказав, щоб я ждав до сьогодні, мені здалося, що він благополучний.
— Спасибі, Стау, ти мене дуже виручив. Можеш дати адресу цього Айвена Белью? Я думаю, що Славін зараз пішов до нього.
— Рік народження, місце народження?
— Він приїхав сюди з півночі, років десять тому. Зараз працює в «Хілтоні». Він їхня людина, розумієш? Славін пішов до нього, і нам треба з'ясувати це.
— Послати наших туди, де він живе? Якщо, звичайно, з'ясуємо?
— Тільки після мого сигналу. Ясно? Зараз — ні в якому разі, ти зіпсуєш справу. Тільки після сигналу, після сигналу. Я не вішаю трубки, Стау, мені дуже потрібна адреса…
— Яку справу ви маєте на увазі, Джон? — спитав Лоренс.
— Цікаву справу, бос. Я хочу зробити так, щоб можна було Славіна заарештувати як російського шпигуна й терориста. Це дасть нам багато переваг. Важко навіть уявити, як багато це дасть нам, а надто перед початком «Факела».
О восьмій ранку Глебб зустрів Славіна в підвалі. То: і сидів біля зачинених дверей майстерні й крутив у руках ракетку.
— Віт! — вигукнув Глебб. — Доброго ранку! Радий вас бачити, чого це ви тут?
— Натягти струни, — відповів Славін. — Доброго ранку, Джон. Ви, до речі, не граєте?
— Теніс — гра аристократів, Віт, а я з робітників, мій батько був вантажником. Я граю в бокс. Люблю бійку, а найбільше з достойним противником.
— Я — теж. Можемо взяти рукавиці, якщо вони тут є, і попрацювати на рингу. Але я гадаю, що рукавиць нема; навіть струни натягти нікому, мені сказали, що тут, у підвалі, є один умілець, який, мовляв, усе може.
— Хто це?
— Біс його знає.
— А де ж він?
— А бог його знає… Як я помітив, час тут не цінять, ваша наука не йде на користь.
— Ви думаєте, ми вміємо цінити час, Віт? Це — пропаганда. Ми трошечки вищі від тутешніх тропі, а так… Гаразд, коли полагодите ракетку, піднімайтесь нагору, вип'ємо кави перед тим, як підете шукати партнера.
— Партнера привезе Зотов.
— Хто?
— Один наш інженер.
— Я знаю багатьох ваших інженерів. Як ви сказали?
— Андрій Зотов.
— Ні, — похитав головою Глебб. — Зотова не знаю. А може, він відрекомендувався мені під іншим прізвищем?
ПОШУК — І
(Трухін, Гречаєв)
Гречаєв навіть трохи розгубився, коли їхав на бесіду до продавця «Мінеральних вод» Цизіна, куди, за даними спостереження, щодня, в той самий час, ретельно перевіряючись, ходив Парамонов.
— Так, так, так, — наполегливо повторив невеличкий спітнілий Цизін, — і не дивіться на мене такими невинними очима, ніби ви з «Котлонагляду» чи «Вторсировини» — працівника торгівлі навчили буквально пильності! Кажіть відверто: надійшли сигнали? Від кого? Приходько знов написав цілу хуру, що я переплавлюю порожні пляшки на мельхіор? Чи, може, просигналізував Дринов? Цей, мабуть, напише, що я реалізую пробки з-під «Боржомі» наліво, домовившись з Шарудіновим… Хочете подивитись накладні? Звичайну воду замість «Єсентуків» я вже не продаю — підвищився культурний рівень, всі думають про цироз…