Выбрать главу

— Тобто як?

— А цього не поясниш, це тільки відчути можна.

— Давно повернулися з відрядження?

— Недавно.

— Країна цікава?

— Нічого собі. Там що добре? Можна радіоапаратуру за зниженими цінами купити, прямо з Гонконгу. Текстиль непоганий. Взуття, правда, нікудишнє. Кажуть, в Іспанії взуття дешеве, за десять баків[3], кажуть, можна класні баретки взяти. — Парамонов закрив капот. — Все, можете спокійно їздити, але бошівські проводи все-таки купіть, горя не знатимете.

— Спасибі за пораду. У вас тут води холодної немає?

— В буфеті мінеральна.

— А яка? Мені тільки «Слов'янівську» можна, в мене виразка шлунка.

— А біс його знає, яка в них є. Яку завезуть. Олечці вітання передайте, нехай тільки не дуже ганяє, аж надто відчайдушно вона їздить…

— Передам. Ви її вчили їздити?

— Ні.

— Чоловік?

— Вів був проти. Дуже боявся, що вона попаде в аварію, там ганяють машини на страшній швидкості, не то що в нас.

Константинов витяг з портфеля пляшку джину й подав Парамонову:

— Спасибі, Михайле Михайловичу.

— Та що ви, — відповів той, але пляшку, озирнувшись, узяв.

— Я, по-моєму, з Зотовим зустрічався, — сказав Константинов, сідаючи в машину. — Він трохи накульгує, здається?

— Еге ж.

— Хороший чоловік?

— Паскудний. Правильно Ольга зробила, що покинула його.

— Чому?

— Зануда. Те йому не так, це не так. Я його машину останнім часом відмовлявся ремонтувати. Прискіпується до всього, перевіряє, ніби з пройдисвітом має справу: принюхується, як автоінспектор. Воно так буває: декому ця горілка заважає, один божеволіє від склянки горілки, а в другого очі веселішими стають та й робота йде на лад.

— Він сам, по-моєму, добряче випиває.

— Ні, не треба казати чого немає, він не п'є, може одну чарчину вихилити. Правда, може й літр видудлити, але по ньому не видно, наче й у вічі не бачив, і не на радість це йому: в колонії таємниць нема, все одне про одного знають…

— Невже все? — хмикнув Константинов і увімкнув запалювання. — Все одне про одного знати не можуть. Людина сама про себе не все до кінця знає. Спасибі ще раз, до зустрічі.

«Славіну.

Знайдіть можливість побувати в тому відділенні дорожньої поліції, куди доставляли Парамонова. Постарайтесь з'ясувати, чому його затримали.

Центр».

Славін

Славін усе зрозумів, коли троє поліцейських пройшли повз нього в супроводі портьє й відчинили двері тієї кімнати, де працював Белью: кімната без вікна, над головою — труба кондиціонера, душно: на верстаку закріплено лещата, інструмент розкладено на шкіряному фартусі, причому розкладено так, що відразу можна здогадатися — росіянин працював: безлад був незвичайний, натхненний, можна сказати, так тільки наш робітник старається, забуваючи про час, про все на світі; потім похопиться, гляне на годинник — пізно вже, кине все, як є; німець або ж американець складе інструмент за п'ять хвилин до кінця роботи, в нього годинник у мозок вмонтовано, зайвої хвилинки не змарнує, вона, як долар, має ціну.

— Де ж ваш умілець? — спитав Славін у портьє. — Мені сказали, що тільки він може допомогти мені полагодити ракетку…

— Умільця вбили, — відповів той, але один з поліцейських так глипнув на нього, що портьє, ніяково кашлянувши, одвернувся від Славіна, одійшов у куток, підсунув табуретку й сів.

— Встаньте, — сказав той самий поліцейський, — і нічого не чіпайте руками.

Славін пішов до себе в номер, відчинив балкон, сів у шезлонг, з хрускотом потягся.

«А я тебе недооцінив, Глебб, — подумав він. — Ти вдарив мене. Сильно вдарив. Але цим ударом ти підтвердив, що ви завербували в номері когось із наших, тепер це вже безперечно. Виходить, Белью писав правду. Тепер ніхто не може тицьнути пальцем в одну з тих фотографій, які лежать у мене в кишені.

Славін спалив у ванній фотографії, які взяв уночі в посольстві, попіл розтер у руках, злив водою, попирскав спреєм, щоб не пахло горілим папером, повернувся на балкон.

«Потрібна точна, вивірена дезінформація, — зрозумів нарешті Славін. — Я повинен заспокоїти Глебба, бо інакше я не виконаю завдання, все піде нанівець, ми не знайдемо шпигуна. І в цьому мені може допомогти лише одна людина — Дік. Я повинен — через нього — запевнити Глебба, що пішов я в ресторан минулої ночі зовсім випадково, просто це була п'яна безглузда випадковість. Белью я не бачив, просто не міг бачити. Я повинен переконати його, що він даремно злякався мене. Я зможу це зробити, коли відкрию Полу частину правди. А він зрозуміє, що Глебб — з ЦРУ, це теж мені стане колись у пригоді».

вернуться

3

Бак — долар (америк. жаргон).