— Як це що? Треба брати, — відповів зразу ж Дронов.
Константинов зітхнув, сказав у трубку — Коновалову:
— Нехай об'єкт їде собі. Блокуйте район, з'ясуйте місце й час виїзду.
Натиснув на кнопку другого апарата:
— Лісник не помітив людей?
— Взагалі глуха темрява, але жодного перехожого. А він іде, як вовк, перевіряється, вдає, що робить гімнастику, іноді починає бігти підтюпцем…
— Блокуйте всі виходи з парку, дивіться уважно — може пройти машина; де загальмує, зупиниться — фіксуйте…
— Добре, постараємося, товаришу Іванов. Включився Коновалов:
— Об'єкт на великій швидкості раптом повернув з шосе на вузьку дорогу, яка веде від Ближньої дачі до Тріумфальної арки; загальмував, перевірився; ми залишили його на шосе; здається, він ще раз повернув і на малій швидкості поїхав вузенькою дорогою. Парк блоковано.
— З Можайського шосе можете вести спостереження?
— Даю завдання. Зачекайте хвилинку, мені передають, що з посольства вийшла машина Джека Карповича, мчить Кутузовським проспектом до Парку Перемоги.
— Де ваші? Є на Можайці?
— Так, дві машини біля виїзду з парку, дві повільно їдуть в напрямку до Тріумфальної арки, намагаються фіксувати Лунса. Машина Лунса їде дуже повільно.
Константинов повинен був прийняти рішення — єдине й точне — за кілька секунд. Якби контррозвідники затримали Лунса чи Дубова й не знайшли в них доказів — вся операція провалилася б, агент — якщо Дубов справді агент, а не людина, що стала жертвою збігу випадковостей, які ще належить довести, — законсервував би свою роботу, співробітник ЦРУ діяв би далі, посольство заявило б ноту протесту і, між іншим, правильно вчинило б.
Справа в тому, що саме зараз запланувало ЦРУ — знову ж таки, якщо у них був цей план, а не збіг випадковостей.
Хто повинен передати інформацію? Дубов?
Чи — навпаки — ЦРУ надсилало агентові нові інструкції?
А може, це контрольний виїзд — і агента, і людей ЦРУ? Але чому тоді мчить у цьому ж напрямку ще одна машина з посольства? Страхуються?
Отже, не контрольний виїзд, а операція? Константинов натиснув на кнопку телефону, що зв'язував його з Коноваловим:
— Ви не можете пригадати, мимо машини Лісника, коли він лишав її біля Інституту міжнародних відносин, ніхто з ваших підопічних не проїжджав? Позавчора о п'ятій, зрозуміли мене?
— Думаєте, машина — це якийсь знак? Пароль? Сигнал, точніше кажучи?
— Ви не пригадуєте? — повільно повторив Константинов. — Чи не фіксували?
— Так, ми цього не фіксували.
«Отже, коли припустити, що свою машину Дубов поставив біля Інституту міжнародних відносин і пішов на побачення з Ольгою, для того, щоб хтось із розвідників прочитав сигнал, проїжджаючи по Кримському мосту, — звичайний маршрут, ніяких тобі підозрінь, навіть гальмувати не треба, дивись собі навкруги, — тоді, виходить, обмін інформацією відбувається часто, разів чотири на місяць. Якщо це так. А якщо ні?»
— Знімайте спостереження з другої машини, забирайте своїх з шосе, щоб нас не помітили. Все.
Константинов поклав обидві трубки й відчув, що в нього на лобі виступили краплинки поту.
За п'ятнадцять хвилин співробітники знову вийшли на зв'язок:
— Лісник повернувся на зупинку автобуса, в руці пін тримав, як і раніше, газету, але згортка в ній, здається, вже немає.
— Треба Лунса брати, — простогнав Дронов, — у нього ж усе!
— А він згорток викине з машини і скаже, що ми порушуємо його імунітет.
— Та я його маму бачив разом з імунітетом!
— Маму його ви не чіпайте…
Лунс виїхав з Парку Перемоги коло Тріумфальної арки і на великій швидкості помчав у посольство. Було пів на другу ночі.
Дубов повернувся останнім автобусом, знову довго стояв на порозі кімнати, озираючись, потім кинув газету на підлогу, підійшов до столу і, витягши з кишені гілку, відкрутив її і вийняв звідти батарейку.
— Ану, ану, — сказав Константинов лейтенантові Дронову, — невже це контейнер?
— Мені здається, це чотириста тридцять сьомий елемент, товаришу генерал, — таких у магазинах навалом…
… Дубов сидів біля столу й відгвинчував дно звичайнісінької батарейки від кишенькового ліхтарика елемент 437. Їх справді можна купити в магазині, саме ці, а інші тільки в «Берізці» продають. От молодці хлопці з ЦРУ, ну й передбачили все, ну й залегендували!
Дубов дістав з батарейки плівку, поклав її на стіл, важко зітхнув, помалу підвівся, човгаючи черевиками, підійшов до книжкової полиці, вийняв з нижньої шухляди окуляри, повернувся до столу, звичним порухом розгорнув плівку й заходився читати її, повільно, злегка ворушачи губами.