— Якщо ви хочете використати мене для роботи, накажіть вашим людям негайно повернути машину на місце; кожна парковка контролюється людьми з посольства, можете зірвати наступну зустріч…
Проскурін підвівся, вийшов з кімнати, на його місце сів Трухін.
— Але машиною ви не відбудетесь, — вів далі Дубов. — Я так само об'єкт постійного спостереження людей з посольства, отже, моє життя має товарну цінність. Гарантуєте життя? Тоді проведемо все якнайкраще.
— Щодо життя, то суд визначатиме, Дубов, — відповів Гмиря.
— А без суду не можна?
— Ні, — сказав Агібалов. — Не можна.
— Даремн-о-о… Я можу дати дуже багато; те, що я можу дати, ніхто не зможе…
— Що ж, давайте, — сказав Гмиря. — Послухаємо.
— Я краще напишу-шу… х-хочете?
Він підвівся, легко взяв ручку з кишені піджака, який висів на іншому стільці, потягся до паперу, що лежав купкою біля лампи, розгонисто написав:
«Я, Дубов Сергій Дмитрович, вважаю своїм обов'язком заявити таке про мою роботу, пов'язану з ЦРУ…»
На мить задумався, вмотивовано підніс ручку до рота, потім хутко мотнув головою, відкусив кінчик ручки; Гмиря не встиг нічого зробити; Дубов упав на підлогу, обличчя його посиніло; «швидка допомога», яку викликали з Скліфосовського, констатувала набряк легенів; три години Дубова намагалися врятувати. О десятій годині він помер; розтин показав ідентичність отрути, від якої загинула Ольга Вінтер і він, агент ЦРУ Розумний. Лікар, що анатомував Дубова, знепритомнів, вдихнувши пари отрути; друга бригада працювала в протигазах.
Константинов
Він подивився на присутніх, відкашлявся, але розмови не починав; довго розкурював сигарету, нічого не говорив навіть після того, як пустив цівку голубого легенького диму просто перед собою, ніби відганяв на осінньому полюванні останніх комарів, злющих і настирних.
— Ну що ж, — нарешті кашлянув він, — з чим підемо до керівництва?
— З трупом, — хмикнув Гмиря. — Провал цілковитий, що й казати.
— Я б так гостро питання не ставив, — зауважив Проскурін. — Зрештою агента виявлено, витік інформації зупинено, інструкції ЦРУ у нас на руках. Хіба цього мало?
— Навіщо себе заспокоювати? — Коновалов знизав плечима, прислухався до бою курантів — пробило двічі, була друга година ночі. — Те, що сказав підполковник, — само собою зрозуміло, але головного ми не виконали: не спіймали на місці злочину розвідників.
— Правильно, — погодився Константинов. — Знову провал. Але ми повинні їх викрити.
— Як же без Дубова ми тепер їх візьмемо? — спитав Проскурін. — Не слід тішити себе надією, треба задовольнятися тим, що є.
— Давайте проаналізуємо, іцо ми маємо, — сказав Константинов. — Починайте, товаришу Гмиря.
Той підвівся:
— Небагато у нас є. В наших руках інструкції: післязавтра Дубов повинен зустрітися з невідомим розвідником, найімовірніше з Лунсом чи Карповичем. Місце сигнального пароля для машини Дубова — стоянка на «Паркплац». Де ця стоянка, ми не знаємо. Ми також не знаємо, в якому саме місці мала бути зустріч у парку, а він — величезний. Щоб вивести працівників ЦРУ на зустріч з Дубовим біля об'єкту «Парк», ми повинні вичислити, де розташований цей «Паркплац». Поки що — все.
— Ви? — звернувся Константинов до Проскуріна.
— Згоден з Гмирею.
— Товаришу Коновалов…
— Якщо ми хочемо вийти післязавтра в «Парк», треба продумати легенду, куди так раптово зник Дубов: розвідники стежать не тільки за машиною, але й за ним самим.
— Усе? — спитав Константинов. — Дякую. Отже, перше: підрозділ товариша Гмирі розробляє й забезпечує легенду «негайного відрядження» Дубова на Далекий Схід, на конференцію з проблем, пов'язаних із зоною Тихого океану. Друге: підрозділ Проскуріна веде роботу далі, акуратно опитуючи всіх знайомих Дубова: маршрути поїздок, час; звичні місця паркування. Третє: підрозділ Коновалова готує всі матеріали про маршрути виявлених співробітників ЦРУ — чи не було перетинань, зняття сигналів з дубовських місць стоянок, подібних до тієї, що коло Інституту міжнародних відносин, це, мабуть, парольний сигнал, який він одержав у попередній інструкції, дуже схоже: він залишив там машину трохи більше як на півгодини, зустрів Ольгу, а наступного дня пішов на контакт у Парк Перемоги.
— А як же ми вичислимо «Паркплац»? — зітхнув Проскурін. — Ніяких прикмет…
— Викликайте Ольгу Вронську на дев'яту ранку, — сказав Константинов. — Спробуємо з нею поговорити. Запросіть Парамонова, адже він і Дубову робив профілактику.