О четвертій годині ранку Константинов надіслав шифровку Славіну:
«Попросіть Глебба, щоб допоміг вивезти Зотова в Союз., Дайте зрозуміти, що від вас вимагають цього; таким чином ви ще раз підтвердите успіх його «операції прикриття». Фотографію з Пілар недоцільно вводити в діло зараз. Гадаю, що цей документ нам згодиться пізніше».
О п'ятій годині Константинов затвердив макет «Парку Перемоги», який виготовляли цілий день: треба було продумати, як розмістити оперативні сили, щоб оточити величезний район, бо точного місця зустрічі в інструкції не вказано; протягом дня треба було також передислокувати туди співробітників, розставити спеціальні телекамери, апарати нічного бачення, розмістити штаб операції для захоплення розвідника ЦРУ.
О дев'ятій ранку Ольга Вронська ввійшла до кабінету Константинова, всміхнулася йому, ні тіні здивування не було на її обличчі, зовсім спокійна.
— Здрастуйте, мені сказали, щоб я приїхала до четвертого під'їзду…
— Здрастуйте. Сідайте, будь ласка. Встигли поснідати?
— А я сьогодні взагалі не буду їсти — тільки холодна вода.
— Влаштовуєте розвантажувальні дні?
— Втретє в житті.
— З лікарем радилися? Це, кажуть, не всім можна.
— Мій друг чудово знає йогу, він певен, що голодний день конче потрібний, — Ольга глянула на годинник.
— Уже захотілося попоїсти? — спитав Константинов. — Ждете вечора?
— Ні, я повинна подзвонити на роботу.
— Як ви думаєте, чому вас запросили до мене?
— Мабуть, у зв'язку з виїздом за кордон…
— Ви збираєтесь за кордон?
— Так. Із Серьожею… З моїм майбутнім чоловіком, — пояснила вона.
— Зрозуміло. Ні, я запросив не в зв'язку з цим, а втім… Я хочу вас спитати: як би ви поставились до людини, яку ми підозрюємо в шпигунстві?
— Так, як і ви, — легко відповіла Ольга. — Шпигун — це бридко.
— Чому? — поцікавився Константинов. — Все-таки теж робота… Є теслярі, є льотчики, є шпигуни…
Ольга засміялася:
— Нічого собі робота!
— Високо оплачується. Тепер шпигуну за «шкідливість» добре платять.
— Я пригадую, мама читала вірші в дитинстві: «Найманець вражих банд, кордон наш переходив шпигун і диверсант». Я після того з бабусею в лісі боялась гуляти, за кожним кущем шпигун і диверсант ввижався.
— Ви любите бабусю?
— Дуже люблю.
— Більше, ніж маму?
— Так не можна запитувати…
— Чому?
— Тому що доведеться кривдити своєю відповіддю або фальшивити, а я не хочу ні того, ні того.
— Ясно. Олю, пробачте за моє відверте запитання: ви Сергія Дмитровича кохаєте?
— Дуже-дуже.
— Не просто, а «дуже-дуже»?
— Так.
— Ваша робота подобається вам?
— Ні.
— Чому?
— Нудно. Я знаю, що можу дати більше, а нікому начебто цього й не треба.
— Ви пропонували?
— Що?
— Дати більше й краще.
— Це незручно… Ніби сама набиваюсь.
— Набиваються — це коли просять. Коли пропонують — вовсім інше… Кого з письменників ви любите?
— Ну… Багатьох… Горького… Маяковського, звичайно…
— А що в Маяковського найбільше подобається?
— Як — що? «Вірші про радянський паспорт».
— А в Горького?
— Пісня про Буревісника.
Константинов, ледь усміхнувшись, зітхнув.
— Сергій Дмитрович до медичної літератури ще не прищепив вам смаку?
— Він мені розповідав про йогів. Дуже цікаво.
— Про голодний день — це він?
— Звичайно.
— Ну я розумію, йому треба, а вам з вашим тонким станом навіщо? Рано ще.
— Серьожа вважає, що з юних літ треба готуватися до старості. Розпустиш себе зараз, а потім нелегко ввійти в форму.
— Взагалі це правильно. Ще одне запитання: за що ви покохали Сергія Дмитровича?
— Він дуже розумний. Сильний. Наше покоління тягнеться до сорокарічних мужчин, мої ровесники якісь дебіли, мамині синочки. А чому ви питаєте про це?
— Ви ж самі здогадалися, чому я вас викликав. Давно з ним знайомі?
— Ні. Хоча зараз здається, що вічність, я й на роботі безперестанку у вікно дивлюсь, щоб не заважали уявляти його обличчя, бо товариші по службі маячать перед очима й маячать…
— Коли ви з ним зустрілися?
— Зовсім випадково. Ми з подругою умовилися разом відпочивати, а вона не прилетіла. Він запросив мене провести з ним день, ми так гарно снідали, я й не знала, що сніданок може бути таким цікавим, як вечеря: урочистий, значущий…
— Ви його за сніданком і покохали?
— Вам цього не зрозуміти, хоча я знаю, чому ви так питаєте… Ну і потім море, сонце…