— Чому?! — голосно запитав Пол. — Зараз до нього приїде генерал Стау!
— Мене туди не впустять, — відповів Славін. — Вас — також.
— За мене не турбуйтесь!
— Коли проженуть — приходьте до мене, я ввімкну кондиціонер. Він іноді працює.
А через п'ять хвилин підкотив величезний «кадилак» сеньйора Стау, генерального директора поліції.
«Своїм газетярам не дозволили приїхати, — подумав Славін — у гру включили бідолашного Пола. Розраховують на нашу розмову. А взагалі правильно розраховують».
Стау в супроводі трьох лобуряк ішов до госпіталю. Він ступав швидко, трохи нахиливши голову вперед; білий костюм гарно облягав його стан, а розпірки на піджаку робили рухи легкими, здавалося, що він от-от може знятися й полетіти.
«Все-таки вони дуже пластичні, — подумав Славін. — У білих немає такої стрімкості. Мабуть, негри — найпластичніші люди на землі. Скільки ж цей Стау бере з кожного хабара? Процентів п'ять? А хабарі платять кожному поліцейському на дорозі, кожному інспекторові в офісі. Заможна людина».
— Пане Зотов, ви чуєте мене?
— Чую.
— Я — Стау, директор поліції.
— Ваші люди, — Зотов насилу розтулив губи, — не дають мені спати, вони навмисне гупають буцами.
— Їм буде наказано ходити тихо. Прошу пробачення. Я хотів би поставити кілька запитань, якщо дозволите.
— Дозволю.
— Пане Зотов, ви й зараз наполягаєте на тому, що передавач підкинули невідомі вам люди?
— Так.
— І шифровані записи — також?
— Також.
— Пане Зотов, у такому разі, як ви поясните, що на записах знайдено відбитки ваших пальців?
— Не знаю.
— Це не відповідь для суду присяжних, пане Зотов. Якщо розшифровка покаже, що в записах є військові таємниці, вас віддадуть до рук трибуналу.
— Що ви від мене хочете?
— Якщо ви признаєтесь, що працювали на розвідку Сполучених Штатів, тоді ми вишлемо вас, як тільки дозволить стан вашого здоров'я.
— А коли не признаюсь? — Зотов говорив повільно, ледь чутно, очі його були нерухомі, він дивився в одну якусь цятку на стелі.
— Отже, ви були радіолюбителем?
— Не був.
— А звідки ж радіопередавач?
— Підкинули.
— Хто?
— Не знаю.
— Навіщо вам його підкинули?
— З'ясуйте.
Стау нахилився до Зотова, прошепотів:
— Я це з'ясував. Усі тутешні проамериканські газети, а я знаю, хто кому й скільки платить — розгорнули кампанію на ваш захист, пане Зотов. Я приніс вам ці газети. Чи ви боїтеся співвітчизників? Дві машини росіян безперервно чергують біля госпіталю, вони й зараз тут.
— Чому їх не пускають?
— Тому, що ви перебуваєте під слідством. Та й вони до вас не дуже рвуться. Мабуть, бояться, щоб вас не вивезли звідси ваші друзі…
— Я воював…
Стау нахилився ще нижче, боячись пропустити хоч одне слово Зотова. Той говорив дуже повільно, ще тихше, ніж досі.
— Говоріть, я тут…
— Я знаю, що ви тут… Але ж я воював. У мене вже стріляли. Я був у полоні. І втік. Я ж тоді не… Розумієте? Чому тепер я повинен стати сукою?
— Що? Що?!
— Чому я тепер мушу стати тварюкою?
— Я вас не зовсім розумію, пане Зотов. Чи ви мене погано слухали. Ми ж вас не судитимемо, коли ви самі в усьому зізнаєтесь: розвідка — серйозна робота, я ставлюся з пошаною до цієї професії. Ми віддамо вас вашим друзям. Хоч зараз. Розумієте? Може, ви хочете зустрітись з сеньйором Лоренсом?
— Хто це?
— Представник «Інтернейшнл телефонік».
— Я з ним незнайомий.
Стау дістав з кишені фотографію: Зотов тисне руку Лоренсу.
— Подивіться. Бачите, це — Лоренс.
— Я не знаю його.
— Пане Зотов, у Москві легко перевірять, справжня це фотографія чи скомпонована. Що ви їм відповісте, якщо фотографія справжня? Вам ще доведеться відповісти на таке запитання: чи справжня плівка, на якій записано вашу розмову з Лоренсом і Глеббом, — вона в мене в кишені. Хочете, ввімкну?
Не дожидаючись відповіді Зотова, Стау клацнув чимось у спідній кишені піджака й зразу ж пролунали голоси: спершу Лоренса, потім Зотова, а вже після них Глебба.
Лоренс. Хочете перезняти дані про поставки на ксероксі?
Зотов. У нас поганий ксерокс, я, мабуть, зроблю фотокопію.
Глебб. Ви одержали вчора те, що хотіли від нас одержати? Взяли спокійно?
Зотов. Спасибі, Джон, я вам справді зобов'язаний.
Глебб. Це ми вам зобов'язані, Ендрю, зобов'язані дружбою.
Лоренс. Як ви думаєте, містер Зотов, ваш уряд подасть воєнну допомогу Нагонії в тому разі, коли виникне конфлікт?