Відома серія романів письменника про Марс — “Принцеса Марса”, а також серія романів про детектива Ніка Картера.
Берроуз належав до тих письменників-белетристів, яких відносять до авторів “масової культури”, тобто літератури, яка приваблює екзотикою чи сюжетом, але сама є невисокою з погляду красного письменства.
У випадку з Берроузом це тільки почасти правда. Бо образи, що їх створив письменник, несуть на собі значно більше навантаження, ніж це здається на перший погляд.
Звернімо увагу: Тарзан — людина шляхетна, його автор наділяє усім тим, чого, на його думку, не дає людині або що відбирає в неї цивілізація.
Нині кожному зрозуміло, що в такій формі концепція Берроуза спирається на концепцію видатного майстра слова Редьярда Кіплінга. Справді, Кіплінгів Мауглі — це тонко виписана, непересічна психологічна постать, це образ казкового героя з глибоко романтичним світоглядом, у якому є і світогляд самого автора, “Мауглі” — улюблена книга багатьох поколінь читачів. Чому? Та тому, що романтичного бачення світу, шляхетності, душевної чистоти і правдолюбства бракує кожному, а надто сьогодні, і кожний це поважає і цінує в іншому.
Тарзан виріс з образу Мауглі; Берроуз і не відмовлявся від того, що, попри інші чинники, його заохотив до створення Тарзана саме цей образ.
Але в подальшому розвитку сюжету ми бачимо Тарзана дорослим. Тарзан потрапляє у світ дорослих західної цивілізації і тут поводить себе шляхетно й гуманно, змушуючи читача ще раз переконатися у згубних впливах цивілізації, якщо не пам’ятати про ці впливи і якщо не боротися проти них. Тобто Тарзан вчить юного читача бути мужнім і шляхетним, кавалером і захисником дами, безстрашним і безкомпромісним у герці зі злом, готовим на великі жертви заради друзів, заради тих, хто добрий і чесний, кому він віддає свої почуття і свою душу.
У подальших романах серії з’являється Тарзанів син, різні шпигуни і навіть сталінські терористи, але завжди Тарзан виходить переможцем з усіх битв з носіями Зла, бо він є уособленням шляхетності і всепереможного Добра.
В період другої світової війни Едгар Райс Берроуз, будучи вже літньою людиною, працював військовим кореспондентом.
Життя його було повне різних пригод і несподіванок, його донька знімалася у фільмах про Тарзана, у нього було багато друзів. Та, як і великий Александр Дюма, творець невмирущих мушкетерів, що був казково багатий протягом одного періоду свого життя, але помер без копійки в кишені, так і Берроуз на схилі свого віку жив у скромному будиночку, який належав його рідним.
Він заснував ціле містечко, яке назвав Тарзан, під Лос-Анджелесом у Каліфорнії. Одна з його останніх фраз: “Якщо там таки є якесь інше життя, то я хотів би поподорожувати в космосі й відвідати інші планети”, - найкраще характеризує його особистість.
Помер письменник 18 березня 1950 року, і його поховано під високим деревом неподалік від того місця, де колись була головна штаб-квартира його Тарзана у Лос-Анджелесі.
Тарзан на десятиліття обезсмертив ім’я Берроуза. Можна сміливо сказати, що романи про Тарзана — надбання світової культури, її невід’ємна частина, і врешті настала пора й українському читачеві познайомитися з ними.
Юрій Покальчук
1. У МОРЕ!
Я почув цю історію від чоловіка, що зовсім не збирався переказувати її ані мені, ані будь-кому іншому. Певно, то давнє вино розв’язало язика моєму гостеві, а вже моя недовіра та кепкування упродовж наступних днів спонукали його довести свою незвичайну розповідь до кінця.
Коли балакун утямив, що він мені розповів, і переконався, що я все одно йому не вірю, наївне марнославство та хміль доброго вина погнали його відкопати поміж запилених рукописів та сухих офіційних рапортів Британського міністерства колоній докази дивовижних подробиць його неймовірної розповіді.
Не бувши очевидцем зображуваних подій, я не стверджую, ніби все це правда, але вже те, що, переказуючи її, я використав вигадані імена для головних героїв, цілком достатньо свідчить про мою щиру переконаність: таке дійсно могло трапитися.