Д’Арно з подивом побачив написану виразними друкованими літерами записку англійською:
“Я — Тарзан із племені великих мавп. Хто ви? Чи можете ви читати цією мовою?”
Д’Арно схопив олівець і зупинився.
Цей дивний чоловік писав англійською, — певна річ, що він англієць.
— Так, — сказав д’Арно. — Я читаю англійською. І розмовляю також. Тепер ми зможемо говорити. Насамперед дозвольте подякувати вам за все, що ви для мене зробили.
Чоловік похитав головою і вказав на олівець та кору.
— Боже милостивий, — вигукнув д’Арно по-французькому. — Якщо ви англієць, то чому ж не розмовляєте англійською?
І потім несподівано збагнув: ця людина — німа, а може, й глухоніма.
Тож д’Арно написав на лубі англійською:
“Я — Поль д’Арно, лейтенант французького флоту. Дякую вам за все, що ви для мене зробили. Ви врятували мені життя, і все, що належить мені, - ваше. Дозвольте поцікавитись, яким чином людина, яка пише англійською не розмовляє цією мовою?”
Відповідь Тарзана здивувала д’Арно ще більше:
“Я розмовляю мовою племені великих мавп, якими провадив Керчак, а також трохи мовою слона Тантора та лева Нуми і розумію мови інших мешканців джунглів. Я ніколи не розмовляв з людьми, за винятком одного разу з Джейн Портер, з якою спілкувався на мигах. Це вперше я розмовляю з іншими з моєї породи писаними словами”.
Д’Арно був уражений. Здавалося неймовірним, що на землі може існувати доросла людина, яка ніколи не розмовляла з іншою людиною, а ще неймовірнішим було те, що така людина могла писати й читати.
Він перечитав записку Тарзана: “за винятком одного разу з Джейн Портер”. Це була американська дівчина, яку горила понесла в джунглі.
Несподівано д’Арно осяяло: то ось він і був “горила”! Він схопив олівець і написав:
“Де Джейн Портер?”
І Тарзан відповів нижче:
“Серед своїх, у хатині Тарзана”.
“Отже, вона жива? Де вона була? Що з нею трапилось?”
“Вона жива. її взяв був за дружину Теркоз, але Тарзан відняв її у Теркоза і вбив його, перш ніж той устиг скривдити її. Ніхто в джунглях не може лишитися живим після бою з Тарзаном. Я — Тарзан, могутній боєць”.
Д’Арно написав:
“Я радий що вона в безпеці. Мені боляче писати. Я хочу трохи спочити”.
А Тарзан відповів:
“Спочиньте. Коли одужаєте, я віднесу вас до ваших друзів”.
Багато днів пролежав д’Арно на своєму ложі з м’якої папороті. Наступного дня у нього почалася лихоманка, й д’Арно вирішив, що має зараження крові й незабаром помре.
Нараз йому дещо спало на думку. Він здивувався, чому раніше про це не подумав.
Він покликав Тарзана і на мигах пояснив, що хоче писати, і коли Тарзан дав йому кору та олівець, д’Арно написав:
“Чи можете ви піти до наших і привести їх сюди? Я на пишу їм записку, і вони підуть за вами”.
Тарзан похитав головою, взяв кору й написав:
“Я думав про це першого дня, але не зважусь. Великі мавпи часто приходять сюди, і якщо вони знайдуть вас тут та ще й пораненого, то вб’ють”.
Д’Арно повернувся на бік і заплющив очі. Не хотілося вмирати, але він почував, що йому надходить кінець, бо гарячка дедалі дужчала. Вночі він знепритомнів.
Три дні він марив, а Тарзан сидів біля нього, змочував йому руки й голову та обмивав рани.
На четвертий день лихоманка припинилася так само раптово, як і почалася, але д’Арно дуже ослаб і скидався більше на тінь, аніж на живу людину. Тарзан змушений був підводити його, щоб він міг напитися з гарбузової посудини.
Лихоманка була не від зараження, як думав д’Арно, а така, яку звичайно дістають білі у джунглях Африки. Ця лихоманка або вбиває людину, або полишає так само раптово, як полишила д’Арно. Ще двома днями пізніше д’Арно ходив амфітеатром, і міцна рука Тарзана підтримувала його.
Вони посідали в затінку великого дерева, і Тарзан узяв гладенький шматок кори для розмови.
Перший запис зробив д’Арно:
“Що я можу зробити, щоб віддячити вам за всі ваші послуги?”
Тарзан відповів:
“Навчіть мене мови людей”.
І д’Арно негайно почав вказувати на довколишні предмети й повторювати їхні назви французькою: він думав, що найлегше йому буде вчити цю людину своєї рідної мови.