Негри — невтомні пліткарі, що, зрештою, свідчить ні про що інше, як про приналежність до людського роду. Мальбінові люди не були винятком з правила, а що за десять років бували з ним у різних ситуаціях, то не було чогось такого в африканському житті Мальбіна, чого б вони не знали безпосередньо або з розповідей інших.
Отже, знаючи свого пана з багатьох минулих справ і знаючи також дещо про змову Мальбіна та Бейнса, знаючи, що частина Мальбінової залоги стоїть табором на березі великої річки ген на заході, хлопцеві неважко було скласти два та два й отримати відповідь — чотири, себто що їхній пан піддурив іншого білого і повіз його жінку в західний табір, лишаючи першого на поталу Великому Бвані, якого всі боялися. Хлопець знову весело вишкірився й зареготав. Потім подався на північ; а згодом побіг підтюпцем, що значно скорочувало дорогу.
Пан Морісон провів у таборі шведа безсонну ніч, повну сумнівів і страхів. Він заснув лише перед ранком, украй знеможений. Незабаром його розбудив провідник і сказав, що вони невдовзі повинні вирушити на північ. Бейнс утягнув голову в плечі. Він хотів чекати «Гансона» і Меріем. Провідник переконував, що чекати дуже небезпечно. Чолов’яга знав плани свого господаря і розумів, що той чимось насолив Великому Бвані, а в такому разі, якщо вони якнайшвидше не опиняться за межами володінь Великого Бвани, усім доведеться непереливки. Бейнс сполошився.
А що, коли Великий Бвана, як його називає провідник, схопив Гансона? Що, коли він вивідав правду і вже йде сюди, щоб наздогнати й покарати його? Бейнс багато чув про те, які засоби покарання вживає його колишній господар супроти злочинців усіх гатунків, порушників закону чи звичаю цієї маленької країни, що перебуває поза межами цивілізації. В цих диких теренах не було закону, законом тут був Великий Бвана, що вершив суд і був правосуддям для всіх. Казали, що він карав на горло білих, котрі зазіхали на тубільних дівчат.
Бейнс здригнувся, пригадуючи все це і уявляючи, що може зробити господар з людиною, яка мала лихі наміри стосовно його юної білої приймачки. Він уявив і зірвався на ноги.
— Так! — вигукнув він нервово. — Ми повинні негайно забратися звідси. Ви знаєте шлях на північ?
Провідник знав, і «сафарі» негайно вирушили в дорогу.
Опівдні втомлений, лискучий від поту, бігун наздогнав маленький загін. Друзі зустріли його радісними вигуками, і він розповів, що трапилось, і висловив припущення стосовно поведінки і дій їхнього господаря. Таким чином «сафарі» дізналися про все перші, а Бейнс, що йшов на чолі колони, довідався про обставини справи й припущення чорношкірого хлопця, якого Мальбін кинув минулої ночі на галявині, останній.
Коли пан Морісон вислухав усе це, збагнув, що крамар просто використав його, щоб забрати Меріем, кров закипіла в його жилах, і він почав непокоїтися за безпеку дівчини.
Йому не спадало на думку, що з нею вчинили саме те, що, власне збирався вчинити він… Його лють була значно більша, ніж просто від програшу і викрадення його законної здобичі.
— Ти знаєш, де дівся твій пан? — спитав він чорношкірого.
— Так! — відповів хлопець. — Він пішов до іншого табору біля «афі», Великої Річки, яка тече на захід сонця.
— Можеш мене відпровадити туди? — спитав Бейнс.
Хлопець охоче згодився. У такий спосіб він сподівався помститися своєму ненависному бвані й водночас уникнути гніву Великого Бвани, який насамперед поженеться за північними «сафарі».
— Ми удвох можемо дістатись того табору? — спитав пан Морісон.
— Так, бвано! — ствердив чорношкірий.
Бейнс під’їхав до ватажка загону. Тепер він зрозумів план Гансона. Зрозумів, чому Гансон поставив північний табір якомога далі, біля самої межі володінь Великого Бвани: доки той гнатиметься за ними, то західний загін устигне дістатися західного узбережжя. Гаразд, він використає тепер його план на власну руч і подбає також, щоб, не втрапити до рук колишнього господаря.
— Ведіть людей на північ якомога швидше! — сказав він провідникові. — Я повернусь і спробую відволікти Великого Бвану в західному напрямку.
Негр погодився без особливого захоплення. Він не мав бажання коритися білому чужинцеві, який так боягузливо поводився вночі. Але ще менше він хотів потрапити до рук воїнів Великого Бвани, з якими його плем’я ворогувало не на життя, а на смерть. Тому він був більше ніж радий із законної підстави кинути свого шведського господаря, якого так ненавидів. Він знав шлях на північ, незнайомий білим, — навпростець через пустельне плато, де були джерела, про існування яких мисливці й мандрівники навіть не здогадувались, минаючи їх. Там Великий Бвана ніколи не знайде його. Із цими думками він зібрав решту Мальбінових «сафарі» й повів на північ, а пан Морісон Бейнс і чорношкірий хлопець пішли в джунглі на південний захід.