Корак якийсь час стежив за паном Морісоном у таборі, доки «сафарі» не вирушили на північ. Потім, переконавшись, що молодий англієць їде в зовсім іншому напрямку від місця, де мала бути Меріем, облишив його і неквапом повернувся туди, де, собі на лихо, бачив дівчину в обіймах іншого.
Він був такий щасливий побачити Меріем живу, що попервах навіть не ревнував її. Ревнощі прийшли згодом — темні, хижі думки, в яких він розривав плоть пана Морісона. І коли б пан Морісон знав, яке дике, кровожерне створіння причаїлося на гіллі велетенського дерева просто над ним, чекаючи «Гансона» і дівчину, то вмер би від страху.
Минули години, упродовж яких він вигадував неймовірні тортури для молодого англійського панича, а потім схаменувся. Хто хто він такий, щоб ставити її поруч себе? Що він міг запропонувати їй, порівняно із осяйним майбутнім, яке їй обіцяє інший? Як може Він, голий і дикий, підступитися до тієї прекрасної особи, що колись була його товаришкою в джунглях, і пропонувати те, що вперше зродилося в ньому з любов’ю? Він здригнувся, коли подумав, яка непоправна помилка сталася б, якби він полюбив цю невинну дівчину, якби не випадок, що вчасно забрав її від нього. Звісно, вона знала, що відбувається в його душі. Певна річ, вона ненавиділа його так, як він ненавидів і кляв себе зараз сам, коли дозволив собі замислитися над цим. Він утратив її вже тоді, коли подумав, що вона мертва, а тепер побачив її живу й оновлену, воскресну, звеличену.
Він любив її, а тепер обожнював. Знав, що ніколи вже не поверне її, але, може, принаймні побачить Хоча б здалеку. Бо він хотів служити їй; але вона ніколи не повинна була здогадатися, що він знайшов її, що він живий.
Він замислювався над тим, чи згадувала Меріем про нього, чи згадувала вона щасливі дні, проведені разом. Це здавалося малоймовірним, як здавалось неймовірним те, що маленьке напівголе дівча, яке спритно стрибало по деревах і бавилося з ним у ті блаженні, щасливі дні, стало такою чарівною дівчиною. Не може бути, щоб її пам’ять зберегла щось із минулого в нових обставинах.
Так думав сумний Корак, чекаючи на Меріем недалеко від узлісся — на Меріем, що так і не прийшла.
Натомість прийшли інші — високий широкоплечий чоловік у хакі на чолі загону ебонітово-чорних воїнів. Обличчя чоловікове було суворе й сумне. Це читалося у виразі його вуст і очей, і смуток був такий глибокий, що його не міг затлумити навіть вираз люті. Корак побачив, як чоловік пройшов під високим деревом, на якому він причаївся, й зупинився край галявини. Там він непорушно завмер. Причаївся над ним і Корак. Чоловік уважно оглянув землю, і те, що він побачив, його цілком задовольнило. Він подав знак своїм людям, щоб ті рушили далі на північ, а Корак лежав далі нерухомо, як цвинтарна статуя, і серце його краялося від горя. Аж за годину він повільно подався геть, на захід, у джунглі. Він ішов, не дивлячись по боках, похиливши голову й понуривши плечі, мов той дід, пригнічений великою бідою.
Бейнс їхав за своїм чорношкірим провідником крізь зарості, а коли гілки нависали надто низько, він злізав з коня. Чорношкірий вів його найкоротшим шляхом, який був не для вершників, і за кілька днів молодому англійцеві довелося позбутися коня і йти далі пішки.
Що довше пан Морісон розмірковував про те, що може статися з Меріем у руках шведа, то дужче лютував. Але врешті усвідомив, що його власні плани сприяли трагізму ситуації і що коли їй пощастить утекти від Гансона, то її ставлення до нього навряд чи буде кращим. Аж тепер він зрозумів, що Меріем важила для нього більше, ніж він собі уявляв. Спершу він порівнював її до інших жінок свого кола, відомих прізвищами й становищем, і, на власний подив, усвідомив, що молода арабська дівчина нічим перед ними не поступається. Тоді від ненависті до «Гансона» він перекинувся на ненависть до самого себе, — тому що побачив усю безчесність та огидність своєї поведінки.
Тепер, коли він гинув із сорому, усвідомлюючи правду, його пристрасть переросла у справжню любов. І поруч з тією новонародженою любов’ю зростала інша велика пристрасть — ненависть і жадоба помсти.
Звикши до розкоші й легкого життя, він уперше відчув по-справжньому, що таке страждання й приниження, вперше його тіло було таке подряпане і так кривавилось. Але він наказував чорношкірому рухатися ще швидше, хоча той що десять кроків падав від утоми.