Але за мить, коли Кавірі спромігся розгледіти, яка залога у човні білої людини, він віддав би всі свої намиста й прикраси за змогу опинитися знов у себе в селищі якомога далі звідси. Щойно зіштовхнулися човни, як з дна піроги білої людини підвелися на повен зріст страшні Акутові мавпи. З лютим гарчанням і гавкотом вони за кілька секунд своїми довгими волохатими руками повихоплювали списи в чорношкірих.
Воїни Кавірі були нажахані, однак їм не лишалося нічого іншого, як боронитися. В цей час на поміч підпливли інші бойові човни. Воїни в них жадали бою, гадаючи, що битимуться з білими людьми та їхніми чорними носіями.
Човни оточили Тарзанову пірогу, але тільки-но чорні воїни помітили, який супротивник перед ними, всі, окрім одного човна, розвернулися й швидко попливли назад, угору по ріці. Лише одне суденце підійшло надто близько до Тарзанової піроги, і тільки тоді воїни, які в ньому сиділи, побачили, що їхні товариші б’ються зовсім не з людьми, а з якимись «демонами». Тарзан щось тихо звелів Шіті й Акутові, і ті, не даючи воїнам змоги відплисти, стрибнули на них із криками, від яких крижаніла душа.
На одному кінці човна величезна пантера шматувала людей так, що бризкала кров, а на другому Акут міцними зубами вгризався в горлянки воїнів і кидав їх одного за одним у воду, пробиваючись до середини суденця.
Кавірі був такий поглинутий відчайдушною боротьбою з «демонами», які стрибнули до нього в човен, що не міг ніяк допомогти воїнам з іншого човна. Величезний білий «демон» видер з його рук списа так легко, наче він, могутній Кавірі, був дитиною. Волохаті чудовиська нищили його воїнів, а чорношкірий велетень, подібний до самого Кавірі, шаленів разом з цією страшною зграєю, наче й сам був звіром.
Кавірі хоробро бився зі своїм супротивником. Він знав, що смерть неминуча, і хотів якомога дорожче продати своє життя. Та швидко переконався, що вся його сила — ніщо супроти нелюдських м’язів та спритності білошкірця. Нарешті той схопив його за горло й жбурнув на дно човна.
Голова Кавірі пішла обертом, усе закружляло перед очима, він відчув сильний біль в грудях і знепритомнів.
Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на дні свого човна. Руки й ноги Кавірі були зв’язані. На носі човна сиділа велика пантера й невідривно дивилася на нього.
Кавірі здригнувся і заплющив очі, чекаючи, що хижак ось-ось кинеться на нього й покладе край його існуванню.
Але ні, жахливі ікла не шматували його тіла, тож Кавірі знов наважився розплющити очі. Тепер він побачив, що біля пантери сидить білий велетень — той самий, що здолав його.
Цей чоловік веслував, і з ним Кавірі побачив кількох своїх воїнів, що також веслували, а позад них скоцюрбились великі волохаті мавпи.
Тарзан помітив, що вождь опритомнів, і звернувся до нього:
— Твої воїни сказали мені, що ти вождь великого племені, і що твоє ім’я — Кавірі.
— Так, — відповів чорношкірий.
— Чому ти напав на мене? Адже я прийшов з миром.
— Інший білий також приходив «з миром» три місяці тому, — відповів Кавірі. — Ми принесли йому в дарунок козу, плодів і молока, а він почав стріляти у нас із рушниці і вбив багатьох з мого племені, а потім пішов геть, забравши з собою наших кіз, багатьох молодиків та жінок.
— Я не такий, як той білий, — сказав Тарзан. — Я не кривдив би вас, якби ти не напав на мене. Скажи мені, що то була за біла людина? Я теж шукаю одного білого, що завдав мені великої кривди. Може, це той самий?
— У нього було дуже недобре обличчя з великою чорною бородою, і він був дуже, дуже лихий. Так, справді, дуже лихий!
— А чи не було з ним маленького білого хлопчика? — спитав Тарзан, і його серце завмерло в чеканні відповіді.
— Ні, пане, — відповів Кавірі, — білого хлопчика з ним не було. Білий хлопчик був з іншим гуртом.
— З іншим! — вигукнув Тарзан. — З яким саме?
— Їх було троє білих: чоловік, жінка й дитина, а ще з ними йшло шестеро чорних носіїв. Вони пройшли вгору по ріці за три дні перед отим дуже лихим білим. Я гадаю, що вони тікали від нього.
Білий чоловік, жінка й дитина! Тарзан був просто ошелешений. Дитина — це напевне його маленький Джек. Але що то за жінка? Хто той чоловік? Може, хтось із спільників Рокова змовився з якоюсь жінкою з товариства росіянина і вкрав у нього дитину? В такому випадку вони, напевне, вирішили повернути дитину до Англії і зажадати там винагороди, або ж тримати малого у себе, аж доки дістануть викуп…
Тепер, коли Роков спромігся загнати змовників далеко вглиб країни, Тарзанові, можливо, вдасться наздогнати їх, якщо вони лише не потраплять у полон і їх не вб’ють людожери, які живуть біля витоків Угамбі, і яким, Тарзан був певен, Роков хотів віддати хлопчика.