— Я тумаю, вітер швитко тмухати туже, — відповів швед, і вона більше нічого не змогла добитися від нього.
Джейн вирішила, що кухар більш нічого не знає по-англійському, і вже й не розпитувала його. А втім, це не заважало їй щоразу приязно його зустрічати й чемно дякувати за бридке вариво, яке він щодень їй приносив.
Через три дні після того, як Тарзана висаджено на безлюдний острів, «Кінкед» став на якір біля гирла якоїсь великої ріки. Невдовзі до каюти Джейн зайшов Роков.
— Ну, дорога моя, приїхали, — сказав він, міряючи жінку лихим поглядом. — Ви зараз будете вільні, в цілковитій безпеці й комфорті. Мені стало вас шкода, і я спробую поліпшити ваше становище, наскільки це можливо… Ваш чоловік — груба тварюка, і ви це ліпше знаєте, аніж будь-хто інший, бо самі знайшли його, коли він вештався голий по джунглях разом зі своїми приятелями-звірами. А я джентльмен не лише з роду, а й з виховання джентльмен. Я пропоную вам, люба Джейн, кохання справді культурного чоловіка. У ваших стосунках із горопашною мавпою, з якою ви одружилися лише через якусь примху, вам бракувало витонченого, культурного спілкування. Я люблю вас, Джейн! Досить вам сказати хоч одне слівце, і жодна турбота ніколи вас не спіткає, і навіть дитину вам віддадуть негайно.
Біля дверей каюти ззовні спинився Свен Андерссен з обідом для леді Грейсток. Його голова на довгій жилавій шиї була напівсхилена, близько посаджені очі напівзаплющені, вуха ніби стали сторчма від напруженої уваги, а довгі руді вуса звисли — так він уважно прислухався.
Коли Роков закінчив свою пропозицію, очікуючи сподіваної відповіді, подив на обличчі Джейн Клейтон перемінився в гримасу відрази. Мимоволі її всю пересмикнуло.
— Я не здивувалась би, пане Роков, — відповіла вона, — якби ви вдалися навіть до насильства, щоб змусити мене підкоритися вашим ницим бажанням, але я ніколи не могла собі уявити, що ви здатні подумати, буцімто я, дружина лорда Грейстока, з власної волі погоджуся на вашу пропозицію, хай навіть для врятування власного життя. Я завжди вважала вас за негідника, пане Роков, але до цієї хвилини не знала, що ви до того ще й дурень!
Очі Рокова звузились і гнів зачервонив його бліде обличчя. Він грізно наблизився до жінки.
— Ми ще побачимо, хто з нас дурень врешті-решт, — просичав він. — Коли я скорю вас своїй волі і ваша плебейська американська впертість обійдеться вам дорого, ой як дорого (включно з життям вашої дитини), тоді, присягаюсь мощами святого Петра, я виріжу серце хлопчиська на ваших очах. І тоді ви зрозумієте, що це таке — ображати Ніколая Рокова!
Джейн Клейтон стомлено відвернулася від росіянина.
— Облиште, — сказала вона. — Пощо мені знати, до якої ницості може дійти ваша помста? Однаково ви не вплинете на мене ані погрозами, ані підлими вчинками!
Мій син ще не може нічого вирішувати сам, але я, його мати, скажу вам наперед, що коли б йому судилося дожити до зрілого віку, він з власної волі віддав би життя за честь матері. Тому, хоч як я люблю своє дитя, я не можу купити його життя за таку ціну. Коли б я так вчинила, він не пробачив би мені цього до самої смерті.
Роков по-справжньому розлютився. Росіянин ніяк не сподівався, що ця жінка встоїть перед такими погрозами. До неї він відчував тільки ненависть, але його хворобливий мозок надумав: коли б змусити Джейн скоритися йому заради порятунку свого життя й життя дитини, коли б помандрувати по столицях Європи з дружиною лорда Грейстока, як зі своєю коханкою…
Знов він підступив до Джейн. Його лихе обличчя зсудомилось від люті й хіті. Він накинувся на неї, мов дикий звір, і, стискаючи їй горло пальцями, звалив на ліжко.
В цю мить двері каюти з грюкотом прочинились. Роков схопився, озирнувся і побачив кока-шведа.
Завжди маленькі очиці шведа дивилися тепер на Рокова зовсім безтямно. Його нижня щелепа рівномірно рухалась, ніби він щось жував. І він, мовби нічого й не трапилось, заходився накривати для обіду леді Грейсток маленький столик в кутку каюти.
Роков витріщився на нього.
— Це ще що таке? — закричав він. — Як ти насмілився зайти сюди без попередження? Забирайся геть!
Кок підвів на Рокова свої водянисті очиці, безтямно усміхнувся і сказав:
— Я тумаю, вітер швидко тмухати туже! — І знову заходився неквапливо розставляти посуд.
— Забирайся геть, кажу, бо я тебе викину звідси, дурню! — закричав Роков, погрозливо насуваючись на шведа.
Андерссен і далі дивився на росіянина з безглуздою дурнуватою усмішкою, а тоді наче випадково схопився за руків’я довгого гострого ножа, якого мав при собі.