Поки жінка думала, чи не розгорнути ковдру, чи не відкрити дитині обличчя, згорток, що лежав у неї на колінах, сам заворушився й слабенько запищав. Її серце радісно стрепенулося. Це був голос її сина!
Дитина прокинулася! Зараз Джейн зможе подивитися на неї…
Вона швидко відхилила край ковдри з обличчя дитини. Андерссен стояв поруч і дивився на неї.
Швед побачив, як молода жінка заточилася і, тримаючи дитину перед собою на випростаних руках, нажахано втупилася в маленьке зморщене обличчя та блискучі очі.
Потім він почув жалібний крик Джейн; коліна її підігнулись, вона впала на землю й знепритомніла.
10. ШВЕД
Коли воїни, що з’юрмилися довкола Тарзана й Шіти, розгледіли, що їхній Танок Смерті урвала справжня, жива пантера з плоті й крові, вони опанували себе, адже навіть могутня Шіта, оточена зусебіч списами, була приречена.
Роков підбурював вождя, щоб його воїни швидше метнули свої списи, і чорношкірий ватаг уже ладен був віддати наказ, коли його погляд ковзнув далі Тарзана — туди, куди позирав мавполюд.
Із криком жаху вождь крутнувся і чкурнув навтьоки селищною вулицею, а коли його люди побачили причину такого переляку, вони й собі накивали п’ятами. А за ними, ще сїрашніші в місячному сяйві та полисках багаття, гнались величезні мавпи Акута.
Враз зойки чорношкірих покрив бойовий клич мавполюда, а йому відповіли Шіта й мавпи. Дехто з воїнів спробував стати до бою з несподіваними нападниками, але перед диявольською силою лютих звірів вони ні на що не були спроможні й згинули страшною смертю.
Інші немов випарувалися, і коли Тарзан зміг нарешті підкликати до себе свою дику зграю, селище спорожніло — останні чорношкірі щезли в заростях. Але тут він зіткнувся з прикрим фактом: нікому, навіть порівняно кмітливому Акутові, годі було пояснити, що треба розв’язати мотузки, якими його прив’язано до стовпа.
З часом, звісно, ця думка зродиться у їхніх млявих мізках, але за той час багато чого мотрапитись: чорношкірі можуть зібратися на силі й спробувати відбити назад своє селище; білі можуть перестріляти їх із гвинтівок, видершись на довколишні дерева; та й сам він може померти з голоду, перш ніж недоумкуваті мавпи зметикують, що треба розв’язати мотузки, перегризти їх.
Що ж до Шіти — велика кішка розуміла ще менше, ніж мавпи, але Тарзан знову й знову дивувався непересічним здібностям цього звіра. Так, вона справді чулася вірною йому. Після вигнання чорношкірих пантера походжала біля стовпа туди-сюди, лащачись до ніг мавполюда й муркаючи, мов утішене кошеня. Тарзан не сумнівався, що то вона привела мавп, щоб його порятувати. Його Шіта поміж інших звірів була справжнім діамантом!
Відсутність Мугамбі вельми турбувала Тарзана. Він усе допитувався в Акута: що трапилося з чорношкірим? Що, коли звірі, користуючися з Тарзанової відсутності, напали на людину й роздерли її? Але на всі його запитання ватаг мавп лише вказував позад себе — туди, звідки вони прийшли.
Тарзан так і простояв ніч прив’язаний до стовпа, а вдосвіта швидко переконався, що його побоювання були небезпідставні. Чорні постаті скрадалися від узлісся до селища. Чорношкірі поверталися!
Денне світло додавало їм відваги, і чорні воїни, здава-уюся, знову зважилися зітнутися із зграєю звірів, які змусили їх залишити свої законні посілості. Ця їхня спроба могла б стати успішною, якби дикуни подолали панічний жах. За добре організованого нападу їхня кількісна перевага, довгі списи й отруєні стріли позбавили б пантеру й мавп будь-яких шансів уціліти.
Кількома хвилинами пізніше стало остаточно зрозуміло, що чорношкірі готуються до нападу. Вони вирішили показати свою силу, витанцьовуючи на узліссі, розмахуючи списами й погрозливо гукаючи у бік селища.
Тарзан знав, що це триватиме доти, доки чорношкірі доведуть себе до стану істеричної- відваги, якої б стачило вчинити раптовий напад на селище. Мавполюд гадав, що перший наскок навряд чи буде успішний, але за другим чи і третім вони таки дістануться селищної вулиці й тоді Тарзановим захисникам, беззбройним і немуштрованим, буде кінець.
Як він і думав, з першої спроби розпалені воїни пробігли відкритою місциною дуже мало — вистачило пронизливого кличу мавполюда, щоб вони знову чкурнули в зарості. Із півгодини вони знов стрибали й верещали, надихаючи себе, а потім зробили наступну спробу.
Цього разу вони добігли до самісіньких воріт, але коли Шіта й величезні мавпи кинулися на них, чорні воїни з криками жаху дременули навтьоки в джунглі.
Репетування і витанцьовування повторилися знову Тарзан не сумнівався, що цього разу негри увірвуться до селища й довершать справу, яку жменька рішучих білих упорала б із першої спроби.