Це нормально. Навіть у самого князя Мишкіна траплялося, тільки в інших контекстах. Він це називав «двойные мысли».
Словом, якщо в якомусь місці тексту здається, що я скаржусь, а в іншому — що ідеалізую декрет і дітей, — слід завжди пам’ятати про (не побоюся цієї фрази) єдність і боротьбу протилежностей.
Привiлей чоловiка
Iронія в тому, що, навіть пішовши в декрет, чоловік усе одно опиняється в кращому становищі, ніж жінка.
Узяти за приклад хоча б цю книжку. По суті, мільйони жінок в Україні та мільярди у світі можуть розповісти приблизно те саме. Але чи хто надрукує? Зате коли описати свій досвід пропонує чоловік — це інтригує за замовчанням: екзотика!
У мене брали інтерв’ю аж для «Української правди», ха! Хоч у повноцінному декреті я лише рік із хвостиком. У моєї матері, яка виростила чотирьох синів, паралельно працюючи інженером, інтерв’ю з цього приводу не брала навіть районна газета. Чи хто дзвонив, домовлявся про зустріч, приїжджав додому розпитати кожну із сотень тисяч жінок, які перебувають у декретах по кілька років поспіль?
А ще, завважте, чоловіка постійно хвалять:
— Ой, ви взірцевий батько! Ой, ви такий чудовий чоловік!
Ану? Яку жінку хвалять на дитячому майданчику просто за те, що вона на дитячому майданчику? Кого називають «взірцевою матір’ю» просто за те, що вона щодня гуляє з візочком? Та й, зрештою, хто похвалить? Інші жінки? Чоловіки? Ще добре, як жодного разу не почуєш повчань, як не стати «куркою». Російською це звучить іще образливіше.
Коли я часом скаржусь, яка депресія накочує через брак людського контакту, через нервове виснаження або нудьгу, через те, що не робиш чогось справжнього, — знайома жінка може втішати, наприклад, ось так:
— Та ви робите щось справжнє просто тепер: ви створюєте історію «тато в декреті», таку собі антропологічну розвідку. Для мене важливо отримати підтвердження тим речам, які я бачу. Але жінки до них звикли й не вважають за потрібне навіть обговорювати, не те що змінювати. Я думаю, ваш особистий досвід має трансформуватись у великий осмислений текст, і той текст може вплинути на багатьох людей. Я бачу цей потенціал. І це таке справжнє, що справжніше нікуди.
Так мені сказала Оксана Самара, і вона одна з тих, хто подав ідею написати цю книжку. Знову ж, тут мій привілей чоловіка: чи кожна людина, перебуваючи в декреті, може вважати, що здійснює «антропологічну розвідку»?
Але й це ще не все.
Знаєте, у чому різниця між жінкою та чоловіком, які йдуть у декрет? Чоловік має вибір. Хай би як тобі було важко в окремі дні, хай би як ти страждав, що «годинник цокає, ти міг би стільки всього зробити», — тобі легше від відчуття, що ти пішов на все добровільно. Наприклад, із міркувань справедливості щодо жінки, для якої також «годинник цокає», яка теж може багато чого хотіти від життя, але в більшості випадків у перші роки після народження дитини вибору не має.
Двоє наших знайомих одружилися дуже молодими, а невдовзі в них народилася дитина. Обоє розумні, високоосвічені, прогресивні. Вивчали в університеті соціологію, культурологію, ба більше — критичну теорію. Однак, звісно, після народження дитини для жінки розпочався період «сидіння вдома», а для чоловіка мало що змінилося. Він продовжував самовдосконалюватися, працювати, розвиватися. Утім, мабуть, вивчення критичної теорії не обов’язково прищеплює критичне мислення. Теоретизуючи про різні види експлуатації, на практиці можна експлуатувати людей довкола себе. Поки чоловік займався Важливими Речами, жінка одноосібно міняла підгузки, гуляла з візочком, носила малятко на щомісячні медогляди в поліклініку, а згодом проводила ранки на дитячому майданчику, дні на кухні, вечори в дитячій кімнаті. Аж тепер вона каже:
— Я була молода й не думала, що може бути інакше.
Отже, чому жінок не хвалять за те, що вони сидять із дітьми? Бо їх ніхто не питає, чи вони хочуть. Чому чоловіків за те саме хвалять? Для них те саме — неабиякий подвиг? Лише тому, що вони роблять це з власної волі?
Не заперечую, часом до чоловіків у декреті ставляться негативно. Пригадую, український політик (назвімо його Чер-енко) на тлі корупційного скандалу, щоб його за законом не могли звільнити з державної посади, утік у відпустку з догляду за дитиною. Почалося:
— А-ха-ха! Що то за чоловік, який іде в декрет?
Ну, звісно. Кого в нас здивуєш корупцією? А от чоловічий декрет! А-ха-ха!
Припускаю, така думка й домінує серед певної частини населення. Серед найменш освіченої частини.