Щось не те відбувається в цій державі, якщо шукають ворогів серед своїх людей.
Вийшов на вулицю. Йому не хотілося нікого бачити і чути. Дув різкий сирий вітер. Він попрямував до бухти. Забрався на скелю. Море несамовито гнало сірі хвилі. Їх білі гребінці котилися безперестанку. Вони з піною і бризками розбивалися об каміння скелястого берега.
Він довго стояв на скелі. Вітер тріпав його густе волосся. Охолоджував гарячу голову. Широкі губи шепотіли: «Це не по-людські! Вбивати і ховати за грати невинних людей».
Кілька днів Руднєв не знаходив собі місця. Навіть Домна Данилівна, яка за багато років звикла і до несподіванок, і до неприємностей, не втрималася:
— Признавайся, що у тебе там сталося?
— Нічого, все нормально.
— Бачу, що нічого. Третю добу не спиш.
— Приїжджали з політуправління й особового відділу фронту. Проводили зі мною бесіду. Що все я роблю добре, але не доводжу розпочате до кінця. Мало викрити тих, хто заважає нашому просуванню вперед, треба їх викорчувати з колективу, судити, як ворогів народу.
— Не роби людям погано. Не віддавай під суд невинних.
— Як це зробити? Мені. Ідеологічному працівникові. Бійцю партії.
Усі ці хвилювання, безсонні ночі завершилися в середині червня 1937 року. Відбулися збори партійного активу частин Де-Кастрінського укріпрайону. Вони визнали роботу політвідділу ДКУР і парторганізацій частин по реалізації рішень лютневого пленуму ЦК ВКП (б) незадовільною. У постанові партактиву зазначалося, що в укріпрайоні немає до цих пір необхідної перебудови партійно-політичної роботи і керівництва нею, слабо розгорнута більшовицька критика і самокритика, немає справді більшовицької роботи з викриття та викорчовування троцькістсько-правих шпигунів, диверсантів, шкідників, з виявлення шкідництва і по ліквідації наслідків цього шкідництва.
Добре знаючи партійну документацію, Руднєв не побачив в постанові жодного конструктивного слова. Все стандартне. На його думку, постанова не відображало істинних настроїв комуністів.
Вони попереджали Руднєва заздалегідь, що за його плечима їм дають вказівку визнати роботу політвідділу і парторганізацій частин укріпрайону незадовільною. Семен Васильович спочатку обурився. Він хотів зібрати секретарів парторганізацій, провести з ними бесіду, щоб не тиснули на комуністів, дали свободу їх волевиявлення.
Але вказівки йшли з політуправління фронту. Значить, противитися марно. Семену Васильовичу коштувало великої волі, щоб на партактиві стримати себе, не понизиться до виправдань, а тим більше — до полеміки.
Прийшов додому засмучений.
— Це все, — сказав він дружині. — Життя в Де-Кастрі закінчилося.
— Зате ти не відправив за грати жодної невинної людини.
— Значить, я вчинив правильно?
— Я в цьому не сумніваюся.
Незабаром Семена Васильовича звільнили з посади начальника політвідділу Де-Кастрінського укріпрайону і вивели в резерв політичного управління армії. Сім'я переїхала до Хабаровська.
9
Служба Семена Васильовича в Хабаровську почалася із зустрічі з заступником начальника політуправління фронту Вайнеросом і слідчим особового відділу Малишевим.
— Що я тобі казав, Рудньов. Пам'ятаєш? Прийди і покайся, — наставляв комісара Малишев.
— Ти нас не послухав, — додав Вайнерос. — У підсумку, отримав результат.
Семен Васильович згадав партійний актив у Де-Кастрі, який залишив у нього неприємний осад. Він зі шкіри ліз, щоб побудувати в укріпрайоні оборонні об'єкти, обладнати їх, створити у військових підрозділах нормальний моральний клімат, підготувати особовий склад до відсічі ворога, якщо японці посміють порушити радянську територію. Але його роботу визнали незадовільною.
— Ми виконали поставлену задачу. Побудували в Де-Кастрі фортецю.
— Рудньов, не прикидайся дурником. Йдеться про реалізацію рішень лютневого пленуму партії. У вас менше, ніж у інших, виявлено та передано до органів ворогів народу, — втрутився в розмову Анатолій Іванович.
— Відповів за всіх, — додав Вайнерос. — Але ми від тебе все одно не відстанемо. Напиши інформацію.
Кілька днів Семен Васильович ходив сам не свій. Служба в укріпрайоні в минулому. Він переведений в інше місце. І, напевно, не має права давати оцінку діям своїх колишніх товаришів по службі.
Але від нього в наказовому порядку вимагали інформацію.