Тут все не так. І море не те. Холодне, постійно хвилюється. Сходинок теж не побачиш. Над бухтою нависли дикі скелі. Будівельники роблять її планування, укладають бетон. Базу для військових кораблів.
Семен Васильович представився за статутом коменданту укріпрайону Петру Григоровичу Барановському, виклав на стіл особисті документи. Літній стомлений чоловік з ріденькою борідкою сказав слабким голосом:
— Сідай!
Дістав з попільнички, повністю забитої недопалками, недокурок. Зробив кілька глибоких затяжок. Взяв зі столу паспорт Руднєва. Уважно його переглянув. Потім розкрив диплом. І хоча там все було написано, перепитав:
— З вищою військовою освітою?
— Так точно!
— Молодець! У нас переважають практики. Вроді мене. За плечима два класи церковно-приходської школи. А цілу фортецю на шию повісили!
Петро Григорович продовжував вивчати диплом. Не втримався від емоцій:
— Ленінградську, військово-політичну академію? Ти диви!
— Самі бачите! — Посміхнувся Руднєв широкими губами.
— У нас багато ленінградців.
— Дуже приємно.
— Думаю, ти з ними знайдеш спільну мову.
— Буду старатися.
Вернув документи Семену Васильовичу.
— Должон тобі сказати: обстановка у нас напружена. Трохи проштрафився, — органи наркомату внутрішніх справ до стінки притискають. Доведи їм, що не винен. Військові та цивільні працюють цілодобово. Настрій у людей неважний. З ними треба посилити політичну роботу. Більше пояснювати, що до чого. Що япошки в будь-який момент можуть в бухті об'явитися.
— Бачу: обстановка напружена.
— Фортеця складна. Споруди для стрілецької зброї, гармат… Бухту облаштовуємо. Створюємо базу для сторожових кораблів, канонерських човнів, мінних загороджувачів, торпедних катерів, підводних човнів, допоміжних суден…
— Роботи непочатий край, — додав Руднєв.
Петро Григорович встав з-за столу. Він не соромився свого невисокого зросту. Що форма на ньому висіла, чоботи були великими, не за розміром.
Семен Васильович дивився на вайлувату постать свого начальника і думав, що не тільки домашні, а й товариші по службі могли б підказати йому більше уваги звернути на свою зовнішність, хоча б підігнати форму.
Петру Григоровичу на свою зовнішність глибоко наплювати. У нього «фортеця висить на шиї».
Він знову взяв цигарку. Глибоко затягнувся. Зробив кілька кроків.
— Должон тобі сказати, Семену Васильовичу, що часу на розкачку немає. Оформляй документи в кадрах. І — за справу.
Відкрив двері, виглянув у коридор. Сказав першому ліпшому офіцерові:
— Григорію Івановичу, покажи начальнику політвідділу гарнізон.
Григорій Іванович був молодшим за Руднєва, теж мав військову освіту. Високий, зі світлим волоссям і русявими вусами, командир дивізіону виявився товариським військовим. Він взяв у чергового ключі від кабінету начальника політвідділу. Відкрив двері. Чоловіки потрапили в невелике приміщення. Там стояли стіл, кілька стільців. На стіні висіла виконана чорною тушшю карта-схема Хабаровського краю з виділеним червоним бухтою з написом: «Де-Кастрі».
В ящиках столу і металевому сейфі лежали папки з документами. Руднєв не став їх розбирати. Відклав цю справу на «потім». Григорій Іванович за шторками на вікні дістав попільничку. Вони закурили. Почали знайомитися ближче.
Командир дивізіону Григорій Іванович Туров прибув в Де-Кастрі в минулому році. Згадав, як його в 1932 році призначили командиром 3-го дивізіону 2-го артилерійського полку 2-ї Приамурського двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії. Призначення це радувало. І не тільки тому, що Турова підвищували на посаді, але ще й тому, що служити треба було в місті.
Однак незабаром його викликав командир артполку, якось загадково посміхнувся і сказав:
— Готуйте дивізіон до тривалого походу. Майструйте лижі під колеса важкої зброї, кожен день проводьте тренування особового складу.
Григорій Іванович розповідав своєму новому знайомому:
— Завдання було для мене незвичним. Та й не тільки для мене. Підлеглі мені командири теж не володіли достатнім досвідом у цьому відношенні. Але ми не сумували. В розклад занять негайно включили щоденну ходьбу на лижах по три години. Незабаром доповів командиру полку, що дивізіон в повному складі готовий до походу.
Нам пояснили, що належить зробити восьмисоткілометровий перехід по Амуру через далекосхідну тайгу. Крім матеріальної частини ми повинні ще взяти з собою достатню кількість боєприпасів, продовольство, намети для житла, будівельний інструмент. А синоптики обіцяють хуртовини та сорокаградусний мороз.