Ерік-Емманюель Шмітт
Тектоніка почуттів
На знак пошани — вкотре — до Дені Дідро: один із пасажів з його «Жака Фаталіста» наштовхнув мене на задум цієї історії
1. У Діани
Усе починається з поцілунку.
Жінка тулиться до чоловіка, він обіймає її. Вони стоять і обмінюються довгим наполегливим поцілунком.
Нарешті чоловік відриває свої вуста від її вуст і ніжно шепоче:
РІШАР: Зараз повернуся.
За жестами, якими вона намагається утримати його, зрозуміло, що їй кортить, аби пестощі їхні тривали довше.
Проте він невимушено наполягає:
РІШАР: Усього п’ять хвилин, гаразд?
Він ніби торгується з нею.
РІШАР: То як? П’ять хвилин? Добре?
Вона з ангельською сумирною усмішкою погоджується.
ДІАНА: Йди.
РІШАР (ніжно): Ти ж переживеш ці п’ять хвилин, правда?
ДІАНА: Можливо...
РІШАР: Ні, ти пообіцяй!
ДІАНА: А от і не буду — ліпше ти ризикни! Як щодо тебе: ти їх переживеш?
РІШАР: Спробую. І я можу тобі це обіцяти!
Він — бездоганний, безжурний, сповнений самопевності чоловіка, який знає, що подобається, і вміє себе любити — виходить.
З іншого боку заходить Мадам Поммере, мати Діани — вона помічає, як Рішар залишає вітальню.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Куди це він?
ДІАНА: По газети.
МАДАМ ПОММЕРЕ: О! Ви знову не разом?
ДІАНА: На п’ять хвилин.
МАДАМ ПОММЕРЕ (кривляючись): Яка страшна драма! Не бійся, я допоможу тобі пережити цю юдоль. (Обидві сміються.) Повільно вдихни, розслабся, подумай про те, що він може дістатися кіоску, не перетинаючи вулицю, і згадай, що останнім часом літаки не так часто гепаються посеред Парижа. Ну що, тобі вже ліпше?
Діана ствердно хитає головою, хитро примружившись, а Мадам Поммере тим часом розважається собі далі, знову стаючи у трагічну позу.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Господи, я ж забула про лисів! Атож, забула! Про них рідко згадують, та якщо подумати, то цілком можливо, що з якогось саду стрибне скажений лис і вчепиться йому в ліву литку! Або у праву!
ДІАНА (легко долучаючись до її гри): Авжеж, твоя правда, про це мало хто думає!
МАДАМ ПОММЕРЕ: У такому випадку він повернеться закривавлений, дивитиметься в одну точку...
ДІАНА: ...на губах у нього буде піна...
МАДАМ ПОММЕРЕ: ...його лихоманитиме...
ДІАНА: ...зараза жертиме його ізсередини...
МАДАМ ПОММЕРЕ: ...він стане заразним і небезпечним...
ДІАНА: ...однак він поцілує мене, і я теж заражуся, і за кілька днів ми помремо, навіки міцно обнявшись, разом ляжемо до могили. Тож усе гаразд!
МАДАМ ПОММЕРЕ: О, все гаразд! Аби приносити на ваші могилки хризантеми, я навіть розіб’ю свою улюблену скарбничку! (Зітхає.) Ах, Діано, я й не сподівалася побачити свою доньку такою щасливою! Ти ж мало не дзюриш щастям!
ДІАНА (гиркає): Мамо!..
МАДАМ ПОММЕРЕ: А що? Це ж правда! Ти, що раніше була така серйозна, нічого не бачила за своїми лекціями, конкурсами, кар’єрою у політиці, ти, яка в парламенті займаєшся тільки проблемами жінок — і ніколи самою собою, ти, яка змарнувала нагоду в першому шлюбі...
ДІАНА: Мамо, будь ласка! Не варто переповідати все моє життя!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Але я обожнюю розповідати про нього! Відколи ти тут, я ладна невтомно ситити землю балачками про тебе!
ДІАНА: Але ж я тут, тож стримуйся, будь ласка!
МАДАМ ПОММЕРЕ (плескаючи в долоні): Словом, усе добре, що на добре виходить: моя люба донька, якій завжди було байдуже до кохання, нарешті відчула смак пристрасті!
ДІАНА (мимоволі замислено): Авжеж, пристрасті й кохання...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Так! Чоловік, який поклав стільки років на те, аби привернути твою увагу, який упадає за тобою так, мовби приступом брав фортецю, який кохає тебе дужче, ніж ти його — і задовго до того, як ти покохала його — даруй, моя люба, але це я називаю пристрастю і справжнім коханням!
ДІАНА (стурбовано): Кохає мене дужче, ніж я його? Ти дійсно так вважаєш?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Звісно!
ДІАНА: На якій підставі, дозволь спитати?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Чого ти тільки не вигадувала, щоби відбити в нього охоту! Цілих два роки трималась від нього подалі, а коли нарешті дозволила наблизитися до себе, то заявила, що спочатку кар’єра, і вже потім — партнер! І що твій шлюб був найнуднішими роками у твоєму житті, і що разом мешкати ви не будете!.. А він ішов уперед, незважаючи ні на що! Нечасто трапляються чоловіки, здатні на все, аби отримати жінку. Та ти й не жінка, ти — перемога, трофей!