ДІАНА: Але чому він не одружується на мені?
МАДАМ ПОММЕРЕ (обурено): Як?! Бо ти сама цього не хочеш!
ДІАНА: То що?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Не вірю власним вухам! Ти регулярно відхиляєш його пропозиції взяти шлюб — а потім сама ж звинувачуєш його у тому, що він не веде тебе під вінець!?
ДІАНА: Я завжди так поводилася — і його ніколи це не зупиняло. То чому ж цього разу він скорився моїй відмові?
МАДАМ ПОММЕРЕ: О Господи, я породила монстра!
Пауза. Мадам Поммере раптом усвідомлює, що Діана чимось стурбована.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Він що, більше не просив твоєї руки?
ДІАНА: Жодного разу за ці кілька місяців.
МАДАМ ПОММЕРЕ: А якщо попросить — вийдеш за нього?
ДІАНА: Не знаю.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Ач, безсоромна!
ДІАНА: Та ні, мамо, навпаки — я дуже хвилююся! І навіть боюся. Раніше він так не поводився. Часом, коли ми лежимо поруч і читаємо, він позіхає. Вже не біжить до мене, якщо ми не бачилися кілька годин, мов той схвильований хлопчик, що ледь уникнув жахливої катастрофи! Коли він бере мене у свої обійми — як оце щойно, — то вже не так міцно притуляє до себе. До речі, куди поділася гарячковість, оті жести, що виказували його нетерплячку і так дратували мене раніше... (Знічено.) Мамо, він мене вже не дратує...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Бо стає гнучкішим. Не забувай: він чоловік!
ДІАНА: Він спокійно ставиться до того, що ділові поїздки розлучають нас іноді на кілька тижнів. А раніше страшенно тривожився!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Це, моя люба, означає лише одне: він довіряє тобі!
ДІАНА (дуже щиро): Не можна бути закоханим і одночасно зберігати довіру!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Чому ж, можна!
ДІАНА: Ні, не можна!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Зрештою, це твоя думка, а не його.
ДІАНА: А що ти можеш знати про це?
МАДАМ ПОММЕРЕ: А ти? (Дуже ніжно.) Спитай ліпше в нього!
ДІАНА: Я боюся, що все правильно зрозуміла...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Жінки можуть зрозуміти в чоловікові тільки ті жіночі риси, що в ньому є. Так само чоловіки можуть збагнути в жінці лише чоловіче начало. Тобто жодній зі статей не судилося цілковито збагнути іншу. Якщо ти і далі продовжуватимеш тлумачити його поведінку, то, будь певна, припустишся помилки.
ДІАНА: Тобто чоловік і жінка завжди чужі одне одному?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Певна річ! І саме тому все здавна так чудово працює!
ДІАНА: Еге ж, саме тому воно й не працює...
МАДАМ ПОММЕРЕ (владно): Спитай у нього!
ДІАНА: Не буду! Це викаже моє хвилювання.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Спитай!
ДІАНА: Не буду! Надто боюся відповіді.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Діано, годі вже давати репліки замість нього! Спитай у нього! Але так, по-жіночому... Не прямо... Будь хитрішою... Веди так, ніби йшлося б про тебе: «Рішаре, любий, а ти помітив, що я позіхаю, коли ми читаємо разом? Що я вже не біжу, як раніше, до тебе, коли ми не бачимось кілька годин? Що, обіймаючи тебе, я вже не роблю тобі боляче?». І так далі. І подивишся, як він відреагує.
Хоча Діані до вподоби мамина порада, вона все ж тремтить від хвилювання.
ДІАНА: Мамо, я ніколи раніше не прив’язувалася до чоловіків так, як до нього!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Знаю, доню. І це — ще одна причина позбавитися дурних сумнівів, які затуманюють свідомість.
ДІАНА: Гадаєш?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Слухай сюди: на тебе чекає неабияка несподіванка!
ДІАНА: Іще одного розчарування я просто не переживу.
Цієї миті повертається Рішар із газетами під пахвою. Він не встигає зауважити дивних поглядів жінок — обидві миттю прибирають звичної постави. Мадам Поммере, аби відволікти увагу Рішара, кидається до нього.
МАДАМ ПОММЕРЕ: А ось і Рішар зі своїми газетами! Завжди одне й те саме — газети! Дедалі більше й більше газет!
РІШАР: Згоден, авжеж, це як наркотик! Я без них обійтися не можу, щодня біжу по нові. Типова поведінка хворої людини.
МАДАМ ПОММЕРЕ: На мою думку, ви навіть не підозрюєте, навіщо читаєте це.
РІШАР (пробігаючи очима заголовки): Прошу?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Ви хоч якесь задоволення від читання газет отримуєте? Чи трапляється вам щось краще за решту?
РІШАР: По понеділках. Бо по неділях мене позбавляють газет.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Так і знала — це абсолютна залежність! Бідний мій хлопчику, як же мені вас шкода!
РІШАР: О невдячна, хіба не я постачаю вас удосталь кросвордами?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Кожному відомо, що газети вигадали, аби ми могли розгадувати кросворди. Бо яка з них ще користь? Новини, що змінюються щодня, факти, що застарівають наступного ж дня, літери, що втрачають сенс щогодини — невже це здається вам справді вартим уваги?