РІШАР: Невже ти вважала, що правда ніколи не випливе на поверхню? (Вона мовчить.) Ти так вважала?
ЕЛІНА: Я приховувала б її від тебе так довго, як тільки можна.
РІШАР: Аж до моєї смерті?
ЕЛІНА (знічено виправляє його): Ні, до моєї смерті!
Він дивиться на неї, ніби вивчає. Вона уникає його погляду.
Розчулений незграбною брехнею Еліни, Рішар заспокоюється.
РІШАР: Еліно, я хочу сказати тобі дві речі.
Вона опускає очі.
РІШАР: Перша: я дізнався про себе одну таємницю... щодо мого здоров’я...
Еліну охоплює паніка.
ЕЛІНА: Як?! Тобі це відомо?
Рішар ствердно хитає головою.
ЕЛІНА: Але як? Дуже боліло, правда? Ти сильно страждаєш?
РІШАР: Ні, Родіка розповіла.
ЕЛІНА: От дурепа! Вона не мала права!
Рішар глибоко вдихає і зваженим тоном веде далі:
РІШАР: Еліно, мене щойно обстежили ще раз, я все перевірив — я цілком здоровий. Ось результати, поглянь.
Еліна хапає документи.
РІШАР: Як бачиш, раку в мене немає.
ЕЛІНА: Але ж... точно все гаразд? Я хочу сказати... чи не могли від тебе щось приховати?
РІШАР: Прочитай висновок професора Мартена — це відомий фахівець, і він засвідчив, що немає жодних слідів метастазів.
Еліна хапає аркуш, пробігає його очима і, вже не володіючи собою, обіймає аркуш, притискає його до грудей.
Рішар глибоко зворушений цим спонтанним жестом.
РІШАР: Еліно, ти... ти дійсно кохаєш мене?
Він підходить до неї, бере її в обійми — а вона всім тілом тремтить.
Вони зливаються в поцілунку.
17. Бар у великому готелі
У кабінці, захованій у глибині розкішного бару, за столиком сидить Діана. Вона п’є коктейль і поглядає на свій годинник.
Швидким кроком заходить Рішар і сідає біля її столика.
ДІАНА (саркастично): Диви, яка точність!
РІШАР: Я не був упевнений, що ти дочекаєшся.
ДІАНА: І мав рацію.
РІШАР: Дякую за те, що погодилася на зустріч.
ДІАНА: Я й досі запитую себе, чому я прийшла...
РІШАР: Бо тобі цікаво, еге ж?
Вона з неприязню дивиться на нього.
ДІАНА: Бідолашний Рішаре...
Однак її тон не ображає його — навпаки, він явно потішений.
Вони певну мить мовчать.
РІШАР: Ти в курсі?
ДІАНА: Про те, що ти знову з нею живеш? А хто не в курсі? Та про це весь Париж язиками чеше! Усі з тебе глузують.
РІШАР: Невже?
ДІАНА: Усіх забавляє твоє падіння.
РІШАР: Що ж, передбачувано. Після тебе впасти можна тільки з дуже великої висоти.
Вони обмінюються їдкими посмішками.
РІШАР: А чи відомо Парижеві про роль, яку ти виконала в цій виставі?
Діана (пополотнівши): Він дізнається тільки якщо ти про це скажеш.
РІШАР: О, не хвилюйся. Годі з мене й того, що всім відомо про мій шлюб з колишньою повією; не варто всім знати, що перед тим я зустрічався з потворою.
ДІАНА (із зухвалою усмішкою): Навряд чи тобі повірять.
РІШАР: То може я спробую, га?
Вона дивиться на нього з осудом.
А він легко, майже весело, веде далі:
РІШАР: Однак я хочу зупинитися на цьому.
ДІАНА: І чим я зобов’язана такою поблажливістю, цікаво?
РІШАР: Як почувається твоя мати?
ДІАНА: Доволі добре. А що?
РІШАР: Це і є відповідь.
ДІАНА: Відповідь на що?
РІШАР: Відповідь на запитання щодо поблажливості. Я відповідаю: як почувається твоя мати?
ДІАНА: То ти через неї мене пожалів?
РІШАР: От бачиш.
ДІАНА: Вона зрадіє, дізнавшись про це.
РІШАР: Так, можливо, але ти їй про це не скажеш.
Діана сухо киває. Рішара це явно потішає. Тепер він задає тон їхній розмові.
Вони трохи мовчать.
ДІАНА: Що ми тут робимо?
РІШАР: Мушу зізнатися тобі в одній дрібниці.
ДІАНА: Дрібниці?
РІШАР: Авжеж, дрібниці.
ДІАНА: Я слухаю.
РІШАР: Пригадуєш день, коли ти повідомила мені, що між нами дещо змінилося, коли зізналася, що вже не так сильно потребуєш мене, уже не чекаєш на мене з таким нетерпінням, позіхаєш і любиш спати сама, без мене?
ДІАНА: Ще б пак, пам’ятаю.
РІШАР: Можливо, ти не забула, що тоді я довго мовчав?
ДІАНА: То й що?
РІШАР: А ти не замислювалася, чому? Я мовчав, бо насправді нічого такого не помітив. Ні в тобі, ні в собі. Збайдужіння? Хіба? Для мене досі тривали весна і літо, до зими ще було далеко, сподівання були на ліпше. Аж раптом ти на моїх очах на шматки порубала наші стосунки, наше спільне щастя, те, що я вважав великим коханням... Ти педантично, затято, не зупиняючись, руйнувала, псувала, вбивала все! Я ледве свідомість тоді не втратив. І тоді я збрехав.