***
— М-так... Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуєте? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я розпинався за кожного: Мукузанський орел, Пляспігальська — вулкан ідей, Юрчишин — талант, Дорфманчук роботу веде, як по нотах, Черепахіна хоч сьогодні у міністри! Ні, не самодура треба у мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом! Мовчать-ать-ать-ать!
_______________
ПОСМІЯЛИСЯ
Чекали на нового шефа — людину збоку. Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.
— Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Ах, он воно що! Справді — непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.
—Хто? — пошепки спитав Маляренко.
— Згори...
— Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському.
— Слухаю! У принципі, може бути. Ні, я нічого проти нього не маю. Але у нас багато, так би мовити, талантів. Взагалі, більше знає Дримба. Так! Передаю йому трубку.
— З відповідною повагою, Дримба! Зрозумів! У мене дещо на нього є. Дозвольте передзвонити з іншого телефону. Ай! Справа вже вирішена? Тоді доповідаю: прекрасний спеціаліст, прекрасний колега, любить жінку і взагалі жінок... Так, так — нащо нам людина збоку? Моє шануваннячко з відповідним привітом!
Трубка вклалася на важелі.
— Отже, на шефа тягнуть Здирського, — сказав Саунський. — Не розумію, чим я гірший?
— Я теж не дурень, — насупився Сидоров.
— Згори видніше, — зауважив Маляренко.
— Нащо патякати, коли усе вирішено! — додав Дримба.
Вбіг Здирський.
— Я піду в далекі го-о-ри! — заспівав він. — Завтра викликають нагору. Де б його взнати нащо?
— Медом помажуть, — сказав Сидоров.
— Кинь містику! — махнув рукою Здирський. — Тут навіть свої на каву не запросять, а який вже мед там...
— Запрошую і запрошую! — скрикнув Маляренко.
— З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Сидоров. — Каву беру на себе!
— Я теж радий здійснити акцію з кавою на честь колеги Здирського! — відрапортував Дримба.
— Кінчай роботу! — підсумував Саунський.
Кава трансформувалася у досить теплий бенкет, Здирський насолоджувався загальною увагою.
— Ми всі мостили тобі крісельце! — нагадував Сидоров.
— Демократичність для шефа — перше діло! — запевняв Маляренко.
— Я завжди підкидатиму тобі відповідну інформацію, — ліз цілуватися Дримба.
— Не забувай друзів! — повторював Саунський.
Зашелестіли останні купюри, шарахнув шампанський салют, і товариство, обіймаючи Здирського, вивалилося з неонового кубельця у сутінки провулку.
— Братця! — сміявся Здирський. — Що маємо сьогодні на календарі?
— Перший день першої декади першого місяця другого кварталу, — доповів Дримба.
— А по-людському?
— Перше квітня! — напружив пам'ять квартет.
— То поздоровляю вас з днем сміху! — зайшовся Здирський. — То я дзвонив вам по телефону з приводу мого висування — ха! ха! — дурники ви мої дорогесенькі!
Запанувала трагічна пауза, а потім брудний, зате досить натоптаний портфель Саунського стер посмішку з єдиного щасливого обличчя — обличчя містифікатора. Інші портфелі виявилися теж досить вагомими...
Автор разом з вами, шановні читачі, розуміє, що портфелі мають виконувати інші функції, але з глибоким реалістичним сумом змушений констатувати, що в конкретному випадку благородні шкіряно-галантерейні вироби послугували знаряддями фізичного мордування людини веселої вдачі. Здирський на власній шкірі відчув усі нюанси переходу від комічного до трагічного, а його колеги, навпаки, з кожним помахом портфелів веселішали. Однак наступного дня на пожмаканому обличчі містифікатора знову засвітився усміх, а веселий настрій його колег розтанув у трагічній задумі: несподівано надійшов наказ про призначення Здирського шефом.
Сміх, як бачите, штука тонка і серйозна. А головне — двосічна.
____________
ВИШИБАЛА
Не люблю, як придурюються! Є чим похвалитися — джинсами чи перснем — хвались. І тобі кайф, і людям шпилька.
Сам я по авточасті. Це така кібернетика, що без неї, без авточасті, далеко не заїдеш. Роблю у столиці, а живу в Дачному — півгодини на електричці. І нащо та столиця, де кожен прищ викаблучується, фурункула з себе строїть. Плюнеш — і не в того влучиш. Лишні нерви.