От і все, що я знав. Мистецтвознавець Н., як виявилося, знав більше.
— Спектакль справді потягнув на премію, — потвердив він, — а з тріумфом вашої прими-балерини було так...
— Завалить прима спектакль! — бідкався танцівник, який виконував партію джигіта.
— Кам'яна бабенція! — поділив думку колеги соліст-візир.
— Вона позбавлена будь-яких емоцій! — бідкався джигіт.
— Кінь у спідниці! — констатував візир. — Гавкнеться наша премія!
— Хоча б якийсь зблиск в очах!
— Ага! Зблисне вона... П'ятою до сонця... (Тут слід зауважити, що майстри найумовнішого з усіх видів мистецтв у житті висловлюються без усіляких умовностей).
— Як її розворушити? — ламали руки солісти.
— Як? Як! Як?!!
Уже сяяли у партері пробори та лисини балетоманів, уже віддзеркалювалася люстра у діамантах бенуарних рядів, уже вклалася на плюш директорової ложі вагома оглядова комісія, уже за сутанами куліс підставив лоба під хресне знамення пожежниці баби Насті балетмейстер (атеїст), — коли соліст-візир висловив дикунську пропозицію: провести профспілкову п'ятихвилинку.
Балетмейстер затупав хворими ногами, але вчасно згадав, що соліст-візир, він же голова місцевкому, теж неабияка сила у мистецтві, особливо у мистецтві розподілу матеріальних благ, — і скис.
— Саме після тої п'ятихвилинки, — наголосив мистецтвознавець Н. — грянула увертюра, танцівники висипали на сцену й почався тріумф.
Свята правда! А прима X. перевершила тоді всіх. Де й поділась її скам'янілість! Вона була живим нервом, гранатою, катаклізмом... Очі, губи, руки, все тіло її співало у танці з джигітом: кохаю, кохаю, кохаю... А гнівні стрибки навколо підступного візира зі страшною силою вирізьблювали його дрібнофеодальну, міщанську, аморальну сутність...
«Розлучуся!» — ревнував в оркестровій ямі законний чоловік прими. А в ложі приречено хлюпнула носом дружина (теж законна) соліста-джигіта — домогосподарка-психолог.
До заключної овації на порушення усіх правил приєдналася навіть оглядова комісія. Премія була у кишені, тобто в лацканах...
— Дякую за чудовий спогад! — сказав я мистецтвознавцеві Н. — Як бачите, жевріло у душі балерини X. високе почуття!
— Ніщо у ній не жевріло і навіть не тліло, — похитнув головою мистецтвознавець. — Уся петрушка у тій профспілковій п'ятихвилинці, про яку я обмовився.
— А при чім те міроприємство? — здивувався я.
— А при тім, що воно зіграло роль детонатора мистецьких пристрастей, — відповів мистецтвознавець.
— Якого ще детонатора?
— Найжиттєвішого. Склочного! — сказав мистецтвознавець. — А було так...
— Добірне товариство! — відкрив п'ятихвилинку візир (голова місцевкому). — Є така думка, що примі X. більше пасує роль няньки шахині, а на партію самої шахині слід висунути когось з молодих балерин...
— Браво! Давно пора! — заверещав кордебалет.
— Дозвольте вважати ваші вигуки за схвалення цієї пропозиції, — підхопив склочну ноту візир.
— Не забувайте хто я! — вкрилася червоними плямами прима.
— Висловлюю візирові імпічмент! — став на захист прими джигіт (член місцевкому). — Наша шановна X. неперевершена!
Тут закричали усі, розкрутилася веремія, рок-опера, вакханалія, шарварок, розгардіяш, гармидер. На щастя, грянула увертюра й розпашілі профспілкові активісти викотилися на публіку...
— От вам і непідробні пристрасті, любов і ненависть, тріумф балерини X., — закінчив мистецтво знавець.
— Жорстока містифікація, — промимрив я.
— Париж вартий меси, — відповів мистецтвознавець.
— Врешті-решт, — сказав я, — мистецька премія мирить усіх.
— Якби ж то так! — заперечив мистецтвознавець. — Після тої вистави ваша люба прима зчинила таку бучу, що соліст-візир злетів із голови місцевкому, вилетів із преміального списку і всох на другорядних ролях. Мистецтво, як відомо, завжди вимагає жертв...
_______________
І МИ ВЕРТАЄМ
На роботі — Сцілла і Харібда. Вдома — дружина й теща. У школі синок теж наакселератив. Куди подітися змученій душі? Мамо!
— Здрастуй, синку! Здрастуй, манюне!
(У манюнього довоєнна метрика і центнер живої ваги).
— Здрастуй, мамо! Втомлений, як віл. Голодний, як вовк. Спати хочу, як ведмідь.