— Є. Він же ранковий і полуденний, нужник називається.
— Я не про ті туалети, — сказав бармен.
— Ми бережемо вечірні туалети, — повідомив чорняво-сивий.
— Ми люди дипломатичного протоколу, — сказав Остап.
— Мені приємно потвердити цей симпатичний факт, — сказав Іраклій.
— Дипломатичний протокол вимагає вечірню кану, Іраклію!
— Ти читаєш мої дипломатичні думки, Остапе. Дні чашечки і пляшечку!
— Сто грамів в одні руки! — пішов нa принцип бармен.
— Поскільки у нас чотири руки… — почав Остап.
— Залишимо в пляшці сто грамів, — закінчив Іраклій.
— Спочатку розплатіться!
— Ти завжди розплачуєшся, Остапе? — поцікавився чорняво-сивий.
— Це наріжний принцип мого існування, — сказав русяво-сивий, простягаючи сотенну асигнацію.
— Наші кредо збігаються, — сказав чорняво-сивий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.
— Прошу на місця для почесних гостей! — розцвів бармен.
— Почесні гості ніколи не розплачуються, — зауважив Остап.
— Я теж помітив таку тенденцію, — підтримав Іраклій.
Бар пансіонату колгоспників олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з маловідомими символами віддалених артілей.
— Землелюбці, — сказав Іраклій.
— Хлібодари, — сказав Остап.
Стойку атакувала галаслива череда техаської породи. Чередою верховодили емоційна юнка і юний обормот, облагороджений прищами.
— Якісь зайди вперлися на наші місця! — пищала емоційна юнка.
— Піджаки! — висловився юний обормот.
— Чортили! — шуміла юна череда.
— Наша зміна, — зазначив русяво-сивий.
— Юні колгоспники, — розчулився чорняво-сивий.
— Ці дітки нам насіють, Іраклію.
— І головне — нажнуть, Остапе.
— Оголена пищалка, напевне, доярка, — показав русяво-сивий на емоційну юнку.
— А юний прищ, напевне, технік штучного запліднення, — показав чорняво-сивий на обормота.
— Ви знаєте, хто мій папа?! — зойкнув прищ. — Він вам покаже!
— І мій папа вам покаже! — пищала пищалка.
— Як думаєш, Остапе, чий папа вище — оголеної Махи чи папиного синка?
— Гадаю, папа папиного синка вище, Іраклію,
— Чому так думаєш, Остапе?
— Бо оголена махом, хоч нахабна, але красива, і навряд чи упадала б біля юного прища, коли б її папа був вище.
— Тут є резон, Остапе, бо коли зніматимуть її папу, допоможе його папа.
— Такі браки нині популярні, Остапе. Надзвичайно популярні, Іраклію.
— Ви багато собі дозволяєте! — галасувала юна череда.
— Ти собі багато дозволяєш, Іраклію?
— Інколи, Остапе.
— Ми собі багато дозволяємо, — повідомив рушмо сивий.
— Інколи, — додав чорняво-сивий.
— Інколи це якраз нині, — сказав русяво-сивий.
— Дай діткам соку, — сказав чорняво-сивий барменові.
— Вони п'ють інше, — зауважив бармен.
— Вони п’ють соки! — наполягав Іраклій.
— Наші соки, — додав Остап.
Юна череда ушилася.
— Бачу справжніх мужчин! — сказала пишна блондинка, вмощуючись по праву руку Іраклія.
— Справжні мужчини тут дефіцит, — потвердила струнка брюнетка, вмощуючись по ліву руку Остапа.
— Ах, я вперше бачу зблизька живих селян! — стріпнула білою гривою світська левиця і присунулася до Іраклія.
— Ах, милі наші пейзанчики! — поклала голову па Остапове плече емансипована пантера.
— Але ж ваші чоловіки… — почав Іраклій.
— Ах, не нагадуйте нам про тих архівних кажанів! — закотила очі блондинка, переміщуючи обручку на ліву руку.
— Нас рятують від них тільки курорти! — пустила бісики брюнетка, дублюючи комбінацію з обручкою.
— Джентльмени! Є пропозиція махнути в шашличну на Ріцу! — проголосила левиця.
— Зловимо кайф! — підтримала пантера. — У вас є машини?
— Є! — сказав Остап. — У нього «Сакартвелло».
— Є! — сказав Іраклій. — У нього «Колос».
— Ура! — підняли келихи дами. — Вип’ємо за свято, яке завжди з нами!
— Хемінгуея на них нема, — шепнув русяво-сивий.
— Його, — кивнув чорняво-сивий, — Ернеста…
