Дорога тече під світлом фар.
Нам не трапляється жодна машина.
Я звертаю на третьому повороті, кілометрів через два від містечка, виїжджаю на односмугову засніжену дорогу, яка звивається між ялинами й березами до кінця невеликого півострова.
Через кількасот метрів фари висвітлюють фасад дерев’яного будинку — здається саме те, що я шукаю.
Як і більшість будинків у прибережній смузі озера у цій частині штату, він темний і безлюдний.
Зачинений до наступного сезону.
Я ставлю «Черокі» на зупинку на кільцевій під’їзній доріжці й глушу двигун.
Дуже темно, дуже тихо.
Я дивлюсь на Даніелу і кажу:
— Я знаю, що тобі не сподобається ця ідея, але вломитися сюди менш ризиковано, ніж оформляти папери на оренду будинку.
Усю дорогу з Чикаго — шість годин — вона майже не розмовляла.
Наче не при собі.
— Я розумію, — відповідає вона. — Що для нас тепер якесь там незаконне вторгнення, правда?
Відчиняю двері й мало не до колін провалююсь у свіжий сніг.
Різкий холод.
Тихо й безвітряно.
Одне з вікон спальні не замкнене, тож мені навіть не доведеться вибивати скло.
Ми заносимо магазинні пакети на криту веранду.
Всередині холодно.
Я вмикаю світло.
Перед нами — сходи, які ведуть у темряву другого поверху.
— Гидотне місце, — кривиться Чарлі.
Воно не таке гидотне, як відгонить цвіллю і занедбаністю.
Будиночок для відпочинку в міжсезоння.
Ми заносимо речі на кухню, складаємо їх на стіл і йдемо оглядати будинок.
Внутрішнє оздоблення затишне й старомодне.
Приладдя старе, біле.
Лінолеум на підлозі в кухні потрісканий, паркетна підлога зачовгана й скрипуча.
У вітальні над цегляним каміном прилаштований великоротий чорний окунь, а стіни завішані рибальськими приманками у рамках — не менше сотні.
Унизу — головна спальня, ще дві спальні на другому поверсі, одна з них забита двоярусними ліжками, з’єднаними по три.
Ми їмо просто із жирних паперових пакетів.
Лампа над нами кидає різкий, яскравий відблиск на поверхню кухонного столу, решта будинку тоне в темряві.
Запрацювала система центрального опалення.
Чарлі, здається, змерз.
Даніела мовчазна, відсторонена.
Наче вона повільно падає в якусь чорну прірву.
Вона майже нічого не їла.
Після вечері ми з Чарлі приносимо оберемки дров з веранди, і я розпалюю камін, використовуючи пакети з-під фаст-фуду й старі газети, щоб дрова швидше розгорілися.
Дрова сухі й сірі, лежать тут уже кілька сезонів. Їх швидко охоплює полум’я.
Невдовзі по стінах вітальні вже танцюють відблиски багаття.
На стелі мерехтять тіні.
Ми розкладаємо диван для Чарлі й присуваємо його ближче до каміна.
Даніела йде готувати нашу кімнату.
Я сиджу біля Чарлі на краю матраца, відчуваючи, як мене омиває тепло багаття.
— Якщо ти прокинешся вночі, — кажу, — підкинь ще поліно у вогонь. Може, нам удасться натопити камін до ранку, і ми таки нагріємо цей будинок.
Він скидає свої черевики, виймає руки з кишень толстовки.
Коли він залазить під ковдри, я раптом згадую, що йому вже п’ятнадцять років.
Його день народження був 21 жовтня.
— Агов, — кажу я. Він дивиться на мене. — Із днем народження.
— Про що ти?
— Я пропустив його.
— А, так.
— Як ви відзначали?
— Чудово, здається.
— А що ви робили?
— Ходили в кіно й на вечерю. Потім я потусувався із Джоелом і Анжелою.
— Хто така Анжела?
— Подруга.
— Дівчина? — він червоніє у світлі багаття. — Тож я вмираю з цікавості: ти пройшов іспит з водіння?
Він скромно усміхається.
— Я гордий власник учнівських прав.
— Це чудово. То він був з тобою?
Чарлі киває.
Чорт. Дуже шкода.
Я натягую простирадло й ковдри до плечей Чарлі й цілую його в лоб. Я вже й забув, коли вкладав свого сина спати, тож намагаюся насолодитися цією миттю, розтягнути її. Однак усе це швидко минає, а втім, як і все гарне.
Чарлі пильно дивиться на мене у тьмяному світлі.
— З тобою все гаразд, тату?
— Ні. Не зовсім. Але тепер я з вами. Тільки це й має значення. А ця інша моя версія... він тобі подобався?
— Він мені не батько.
— Я знаю. Але тобі...
— Він мені не батько.
Я підводжуся з дивана, підкидаю в багаття ще одне поліно й пробираюся через кухню на другий кінець будинку. Під моєю вагою скрипить паркет.
У цій кімнаті так холодно, що тут не заснеш. Але Даніела застелила ліжка нагорі й позносила сюди всі ковдри, які познаходила в шафах.