— Перший раз це досить сильно діє. Ти готовий?
Він киває.
Непорушно тримаючи його руку, я вводжу голку в його вену, тягну на себе поршень, бачу, як кров змішується з розчином у шприці.
Коли я вливаю всю дозу Раянового препарату в кровоносну систему свого сина, очі Чарлі закочуються і він падає спиною на стіну.
Я зав’язую джгут навколо своєї руки.
— Як довго діє препарат? — питає Даніела.
— Приблизно годину.
Чарлі сідає.
— Ти в порядку? — питаю.
— Це було химерно.
Я роблю ін’єкцію собі. Минуло вже кілька днів, як я не використовував препарат, і мене накрило сильніше, ніж звичайно.
Оговтавшись, я беру останній шприц.
— Твоя черга, кохана.
— Ненавиджу голки.
— Не турбуйся. Я добре набив руку.
Скоро препарат діє на нас усіх.
Даніела бере з моїх рук ліхтар і виходить у двері.
Коли світло падає в коридор, я спостерігаю за її обличчям. Спостерігаю за обличчям сина. На їхніх обличчях страх. Благоговіння. Я згадую, як уперше побачив цей коридор, ті відчуття жаху та подиву, які переповнювали мене.
Відчуття, що ти ніде.
В якомусь проміжному стані.
— Як далеко він веде? — питає Чарлі.
— В нього немає кінця.
Ми разом ідемо цим коридором, який веде в безкінечність.
Мені не віриться, що я знову тут.
Що я тут із ними.
Не знаю, як точніше описати свої відчуття, але це не той ірраціональний страх, який я відчував раніше.
Чарлі каже:
— Отож, кожні ці двері відчиняються в інший світ.
— Нічого собі!
Я дивлюся на Даніелу, питаю:
— Ти в порядку?
— Так. Я з тобою.
Ми вже довгенько йдемо, і в нас залишається мало часу.
Я кажу:
— Дія препарату скоро закінчиться. Нам вже треба братися до роботи.
Отож, ми зупиняємося перед дверима, схожими на всі інші.
Даніела каже:
— Я тут подумала: всі оті Джейсони знайшли дорогу назад у їхній світ. А що, як хтось із них пробереться туди, куди врешті потрапимо ми? Теоретично, всі вони думають так само, як і ти, правда ж?
— Так, але я не збираюся відчиняти двері, і ти також.
Я повертаюся до Чарлі.
Він дивується:
— Я? А раптом я все зіпсую? А що, як я приведу нас в якесь жахливе місце?
— Я довіряю тобі.
— Я теж, — каже Даніела.
Я веду далі:
— Хоча двері відчинятимеш ти, шлях до цього нового світу насправді ми творили разом. Ми всі троє. — Чарлі напружено дивиться на двері. — Послухай, — кажу я, — я намагався пояснити тобі, як працює цей куб, але забудь усе на хвилину. Фокус тут ось у чому. Цей куб, по суті, не так уже й відрізняється від життя. Якщо ти заходиш у нього зі страхом, то й на виході ти знайдеш страх.
— Але я навіть не знаю, з чого почати, — каже він.
— Це — чистий аркуш.
Я обнімаю свого сина.
Я кажу йому, що дуже люблю його.
Кажу, що дуже пишаюся ним.
Потім ми з Даніелою сідаємо на підлогу, спираючись спинами об стіну, обличчям до Чарлі й до дверей. Вона кладе голову мені на плече й бере мене за руку.
Коли я їхав сюди минулої ночі, я думав, що боятимуся вступити в новий світ, але зараз я зовсім не боюся.
Мене переповнює дитячий захват від бажання подивитися, що ж там буде далі.
Поки мої рідні люди зі мною, я готовий на все.
Чарлі підходить до дверей і береться за ручку.
Перш ніж відчинити їх, він глибоко вдихає і озирається на нас, такий хоробрий і сильний, яким я його ще ніколи не бачив.
Чоловік.
Я киваю.
Він повертає ручку, і я чую, як засув зрушує з місця.
Яскраве світло лезом врізається в коридор. Це сяйво таке сліпуче, що я мушу на мить заплющити очі. Коли вони трохи звикають, я бачу силует Чарлі на тлі відчинених дверей куба.
Я встаю, допомагаю підвестися Даніелі, і ми підходимо до нашого сина, а холодний, стерильний вакуум коридору наповнюється теплом і світлом.
Вітер заносить у двері запах вологої землі й невідомих квітів.
Світ, омитий грозою.
Я кладу руку на плече Чарлі.
— Ви готові? — питає він.
— Ми тут, поруч із тобою.
Подяки
«Темна матерія» була найважчою роботою за всю мою кар’єру, і я не проштовхнув би її через фінішну пряму без допомоги й підтримки цілого сузір’я щедрих, талановитих і чудових людей, котрі розганяли хмари на моєму небі, поки я її писав.
Мій агент і друг Девід Гейл Сміт цього разу творив справжні дива, а вся команда літературного агентства «Inkwell Management» була моєю опорою на кожному кроці написання цієї книжки. Дякую Ричарду Пайну за мудру пораду, надану саме тоді, коли ми потребували її найбільше. Дякую Алексіс Герлі за її проникливість та намір продавати моє творіння на міжнародному рівні. Дякую Натаніелю Джексу, видатному знавцю з оформлення ділових паперів.