Хвиля виснаження нокаутує мене.
Коліна підгинаються, але я міцно тримаюся за стільницю.
І тут, внизу, на першому поверсі — якийсь шум.
Наче тихенько причинили двері.
Я випрямляюся.
Стережися.
Знову повертаюсь у спальню, тихенько підходжу до дверей і виглядаю в коридор.
Я чую шепіт.
Радіоперешкоди в портативному приймачі.
Лункий скрип дерев’яної сходинки під чиєюсь ногою.
Голоси стають чіткішими, відбиваються луною від стін прогону, заповнюють увесь коридор.
Тепер я бачу на стінах їхні тіні, які випереджають їх на сходах, мов привиди.
Я тихенько ступаю в коридор і чую, як зі сходів лунає чоловічий голос — спокійний, виважений — голос Лейтона:
— Джейсоне?
П’ять кроків, і я у ванній у кінці коридору.
— Ми тут не для того, щоб завдати тобі болю.
Тепер їхні кроки вже в коридорі.
Ступають повільно, розмірено.
— Я знаю, що ти збентежений і дезорієнтований. Шкода, що ти нічого не розповів у лабораторії. Я не уявляв, наскільки згубно це на тебе вплинуло. Вибач, що я це проґавив.
Я обережно зачиняю за собою двері й повертаю замок.
— Ми просто проведемо тебе, щоб ти не наробив шкоди собі, чи ще комусь.
Ця ванна вдвічі більша за мене. Тут є душова кабінка з гранітними стінами і мармурова стільниця з двома раковинами. Напроти унітазу я бачу те, що шукаю: велика полиця, вбудована в стіну з люком, який відчиняється в спускну шахту для брудної білизни.
— Джейсоне.
Крізь двері ванної я чую потріскування радіо.
— Джейсоне. Будь ласка, поговори зі мною. — Несподівано в його голосі чується розчарування. — Ми всі із шкури пнулися, працюючи на результат цієї ночі. Та виходь уже! Це вже просто якесь божевілля!
Якось одного недільного дощового дня, коли Чарлі було дев’ять чи десять років, ми з ним гралися в спелеологів. Я спускав його в шахту для білизни знову й знову, наче це був вхід у печеру. У нього навіть був маленький рюкзачок, а на голові — імпровізований налобний ліхтар, який ми зробили з кишенькового ліхтарика.
Я відчиняю люк, видираюся на полицю.
Лейтон командує:
— Беремо спальню.
Тупотіння в коридорі.
Здається, шахта вузька. Мабуть, занадто вузька.
Я чую, як смикаються двері ванної, клацає ручка, а потім жіночий голос вигукує:
— Гей, а тут зачинено.
Я зазираю в шахту.
Цілковита темрява.
Двері ванної досить товсті, після перших спроб зламати їх вони тільки потріскаються.
Я, мабуть, не влізу в цю штуку. Але коли вони навалюються на двері вдруге, й ті зриваються з петель і з гуркотом падають на плитку, я розумію, що інших варіантів у мене немає.
Вони вдираються до ванної і на якусь мить я ловлю віддзеркалення в люстрі Лейтона Венса й одного з тих консультантів з безпеки, що були в лабораторії, в руках у якого видніється електрошокер.
На півсекунди ми з Лейтоном зустрічаємось очима в люстрі, і ось уже той чоловік із електрошокером розвертається і піднімає свою зброю.
Я складаю руки на грудях і ввіряюся шахті.
Крик у ванній віддаляється, а я з розгону гепаюсь у порожній кошик для брудної білизни, пластмаса з тріском розламується, і я відлітаю в проміжок між пральною машиною і сушаркою.
Їхні кроки вже поряд, гупають сходами.
Гострий біль прошиває мою праву ногу. Я підхоплююсь і кидаюсь до французьких скляних дверей, які виходять на задній двір особняка.
Латунні ручки зачинені.
Кроки наближаються, голоси гучнішають, рація пищить, коли команди пересилюють тріск.
Я повертаю ручки, розчахую двері й мчу по настилу із секвої через гриль-альтанку, кращу, ніж у мене, й повз сауну, якої в мене ніколи не було.
Униз сходами на задній двір, повз розарій.
Я смикаю двері гаража, але вони замкнені.
В будинку метушня, усе світло увімкнене. Чоловік із п’ять гасають по першому поверху, шукаючи мене, кричать один на одного.
Задній двір оточений парканом заввишки два з половиною метри, і коли я відсуваю засув на хвіртці, хтось вибігає на настил, вигукуючи моє ім’я.
Провулок порожній, та я не зупиняюся, щоб вирішити, куди саме звернути.
Я просто біжу.
На наступній вулиці озираюсь і бачу, як дві постаті женуться за мною.
Десь поблизу вмикають автомобільний двигун, вищать шини, вибираючись на дорогу.
Я звертаю ліворуч і мчу до наступного провулка.
Майже всі двори обнесені високими парканами, але п’ятий за ними обгороджений якоюсь невисокою, по пояс, огорожею із кованого металу. Бездоріжник розвертається, і влітає в цей провулок.