— Я не знаю, що діється з тобою, Джейсоне, але я рада, що ти прийшов до мене.
Мені хочеться поцілувати її.
Вона прихистила мене, коли я збився з дороги.
Коли у світі все втратило сенс.
Але я не поцілував її. Я просто стиснув її руку й сказав:
— Ти навіть не уявляєш, що ти зробила для мене.
Ми прибираємо зі столу, завантажуємо посудомийну машину й беремося за купу посуду, який ще залишається в раковині.
Я мию, вона витирає і складає. Достоту старе подружжя. Ніби знічев’я, кажу:
— Раян Голдер, та?
— У тебе є конкретна думка про це, якою ти готовий поділитися?
— Ні, це просто...
— Що? Він був твоїм сусідом по кімнаті, твоїм другом. Ти не схвалюєш?
— Він завжди на тебе поглядав.
— А ми ревниві?
— Само собою.
— Ой, не будь дитиною. Він чудова людина.
Вона знову заходжується витирати.
— І наскільки все це серйозно? — питаю.
— Ну, ми кілька разів зустрічалися. Ніхто ні в кого ще не залишив своєї зубної щітки.
— Я думаю, йому б дуже цього хотілося. Мені здається, він закоханий по вуха.
Даніела самовдоволено посміхається:
— Ще б пак. Я ж прекрасна.
Я лежу в гостьовій кімнаті, вікно прочинене, шум міста я чую наче в навушниках, і він заколисує мене. Дивлюсь у високе вікно й бачу місто, яке спить. Минулої ночі я заповзявся відповісти на просте питання: Де Даніела?
І ось я знайшов її — успішну художницю, яка живе сама.
Ми не одружені, у нас немає сина.
Якщо тільки я не жертва якогось дуже хитрого й складного розіграшу, то спосіб життя Даніели тільки підтверджує той здогад, який вибудовувався впродовж останніх сорока восьми годин, про те, що...
Це не мій світ.
Навіть коли ці чотири слова прошивають мій мозок, я не зовсім упевнений у тому, що вони означають, і як мені нарешті усвідомити їхню справжню вагу.
Отож я вимовляю їх знову.
Я пробую їх на смак.
Я розглядаю, як вони припасовані одне до одного.
Це не мій світ.
Я прокидаюсь від тихенького стукоту у двері.
— Прошу.
Заходить Даніела, вмощується біля мене.
Я сідаю, питаю:
— Усе гаразд?
— Я не можу заснути.
— А що таке?
Вона цілує мене, і цей поцілунок не схожий на той, яким я цілую свою дружину впродовж п’ятнадцяти років, він схожий на наш перший поцілунок п’ятнадцять років тому.
Чиста енергія і зіткнення.
Я лежу на ній, руками сягаю між її стегон, задираючи шовкову сорочку, і тут я зупиняюсь.
Вона питає, затамувавши віддих:
— Чому ти зупинився?
І я мало не кажу: Я не можу цього зробити, бо ти не моя дружина, але це неправда.
Це саме Даніела, єдина людська істота в цьому божевільному світі, яка допомогла мені, і, можливо, я якось і намагаюся виправдатись, але я настільки збитий з пантелику, перевернутий із ніг на голову, наляканий і доведений до відчаю, що я не просто хочу цього, я потребую цього, і мені здається, вона також.
Я дивлюся в її очі, димчасті й блискучі в скрадливому світлі з вікна.
Можна впасти в ці очі, й усе падати, падати, не досягаючи дна.
Вона — не мати мого сина, вона — не моя дружина, ми не пройшли по життю рука в руці, та однак я кохаю її, і не просто як версію Даніели, яка існує в моїй голові, в моїй історії. Я кохаю цю реальну жінку піді мною в цьому ліжку, тут і зараз, де б це не було, бо це та сама організація матерії — ті самі очі, той самий голос, той самий запах, той самий смак...
Далі починається те, що важко назвати любощами одружених людей.
Наш секс — незграбний, наосліп, на-задньому-сидінні-машини, незахищений-бо-кого-це-в-біса-хвилює, що розбиває-протони-на-друзки.
Через якусь хвилю ми лежимо, переплівшись спітнілими й тремтячими тілами, і дивимось на вогні нашого міста.
Серце Даніели стукоче в її грудях, і я відчуваю, як воно б’ється мені в бік — тук-тук — і потроху заспокоюється.
Повільніше.
Повільніше.
— Все гаразд? — шепоче вона. — Мені здалося, наче під’їхала машина.
— Я не знаю, що б я робив, якби не знайшов тебе.
— Але ж знайшов. І що б там не було, а я тут для тебе. Ти ж знаєш це, правда?
Вона пробігає пальцями по моїх руках.
Вони зупиняються біля нитки, зав’язаної навколо мого підмізинного пальця.
— Що це? — питає вона.
— Доказ, — кажу я.
— Доказ?
— Що я не божевільний.
Знову западає тиша.
Я не знаю напевно, котра зараз година, але друга година ночі вже точно минула.
Бари зараз зачиняться.