JasonADMIN: Я бачив деяких із вас біля будинку. Я знаю, що вас там ще більше.
Jason3: Це насправді відбувається?
Jason4: Це насправді відбувається?
Jason6: Нереально.
Jason3: І хто з вас ходив у поле?
JasonADMIN: Три дні тому.
Jason4: Два.
Jason6: Я купив у Південному Чикаго.
Jason5: У тебе є пістолет?
Jason6: Так.
JasonADMIN: Зізнавайтесь, хто думав про Канкакі?
Jason3: Зізнаюсь.
Jason4: Зізнаюсь.
Jason6: А я й справді поїхав туди сьогодні вночі й викопав яму. Усе було готове. Машина на старті. Лопата. Мотузка. Усе сплановано, краще не придумаєш. Сьогодні ввечері я пішов до того будинку піджидати, коли вийде той Джейсон, який зробив оце з нами всіма. Але потім я побачив себе за «Субурбаном».
Jason8: Чому ти все відмінив, Jason6?
Jason6: А який сенс поспішати? Якби я позбувся його, то підскочив би хтось із вас і зробив би те саме зі мною.
Jason3: Усі знайомі зі сценаріями теорії ігор?
Jason4: Так.
Jason6: Так.
Jason8: Так.
JasonADMIN: Так.
Jason3: Отож усі в курсі, що нічим добрим це не закінчиться.
Jason4: Ви всі можете повбиватися і лишити її мені.
JasonADMIN: Я відкрив цей чат і маю права адміністратора. Іще п’ять Джейсонів вештаються десь поблизу. Тож майте на увазі.
Jason3: А чому б нам не об’єднатися і не захопити весь світ? Ви можете собі уявити, що буде, якщо всі наші версії об’єднаються і дадуть перцю? (Це жарт тільки наполовину).
Jason6: Чи можу я уявити, що трапиться? Ще й як можу. Вони запхнуть нас у яку-небудь урядову лабораторію і вивчатимуть до другого пришестя.
Jason4: А хочете скажу, що всі ми думаємо? Що це з біса неправдоподібно.
Jason5: У мене теж є пістолет. Жоден з вас не боровся так, як я, щоб повернутися додому. Жоден з вас не бачив те, що бачив я.
Jason7: Ти навіть уявити собі не можеш, через що пройшли решта нас.
Jason5: Я бачив пекло. В прямому сенсі слова. Агов, Jason7, де ти там? Я вже убив двох із нас.
На екрані з’являється нове попередження:
Ви отримали приватне повідомлення від Jason7.
Я відкриваю повідомлення. У голові бухає пульс. Вона ось-ось вибухне.
Я розумію, що ця ситуація абсолютно божевільна, але чи не хочеш ти зі мною об’єднатися? Дві голови краще, ніж одна. Ми могли б скооперуватися і разом позбавитися їх усіх, а потім, коли розвіється дим, не сумніваюсь, що ми вже щось придумаємо. Часу майже нема. То що скажеш?
Що я скажу?
Та я ледве дихаю.
Я виходжу з бізнес-центру.
Увесь спітнілий, але в мене зуб на зуб не попадає.
У коридорі першого поверху порожньо й тихо.
Я забігаю в ліфт і їду на четвертий поверх.
Виходжу на бежеву килимову доріжку, швидко йду коридором і зачиняюсь у своєму номері.
Паніка наростає.
Як я міг цього не передбачити?
Тепер мені ясно, що це було неминуче.
Хоч я й не розгалужувався на альтернативні реальності в тому коридорі, але я ж таки побував у кожному світі, куди ступала моя нога. А це означає, що в тих світах попелу, льоду й чуми від мене повідділялися мої інші версії.
Завдяки безкінечності коридору я не зустрічався з цими своїми версіями, але ж одного я таки бачив — того Джейсона з обідраною спиною.
Швидше за все, більшість із тих Джейсонів загинули, або безповоротно розбрелися десь по інших світах, але деякі, такі, як я, зробили правильний вибір. Або ж їм пощастило. Вони йшли іншими, ніж я, шляхами, відчиняли інші двері, в інші світи, та зрештою таки зуміли повернутися в це Чикаго.
І всі ми хочемо одного й того ж — отримати назад своє життя.
Господи.
Наше життя.
Нашу сім’ю.
А що, як більшість цих Джейсонів такі ж самі, як я? Пристойні чоловіки, які хочуть повернути те, що в них забрали. І якщо це так і є, то чому я маю більше право на Даніелу і на Чарлі, ніж вони?
Це не просто гра в шахи. Це гра в шахи проти самого себе.
Я не хочу про це так думати, але нічого не можу вдіяти. Інші Джейсони хочуть те, що для мене найдорожче у світі — мою сім’ю. І це робить їх моїми ворогами. Мене мучить питання, як повернути своє життя. Чи мушу я вбити якусь свою версію, якщо тільки таким чином зможу прожити з Даніелою решту життя? А інші мої версії теж мусять?