А раптом усе так і є, а я не хочу дослухатися до своєї інтуїції?
Тікати.
Негайно.
Я обережно відчиняю двері.
Виходжу в коридор.
Тут порожньо.
Тихо, тільки ледве чутне гудіння флуоресцентних ламп угорі.
Сходами чи ліфтом?
У дальньому кінці коридору дзенькає ліфт.
Я чую, як двері ліфта починають розсуватися, а потім із кабіни ліфта виходить чоловік у мокрій куртці.
Якусь мить я не можу ворухнутися.
Не можу відірвати очей.
Це я іду до мене.
Наші очі зустрічаються.
Він не усміхається.
На його обличчі немає емоцій, лише холодна зосередженість.
Він піднімає пістолет, а я раптово кидаюсь бігти в протилежний бік, мчу коридором до дверей аж у самому кінці, й молюся, щоб вони були не замкнені.
Я стрімголов влітаю під світний знак «ВИХІД», озираюсь, вискакуючи на сходи.
Мій двійник біжить за мною.
Униз сходами. Моя рука ковзає по перилах, допомагаючи втримати рівновагу. В голові гупає лиш одна думка: Не впади, не впади, не впади.
Добігаючи до площадки третього поверху, я чую, як угорі з бахканням відчиняються двері й відлуння його кроків заповнює весь прогін.
Біжу далі.
Ось уже другий поверх.
Тепер перший, де одні двері з віконцем посередині ведуть у вестибюль, а другі, без віконця, — ще кудись.
Я вибираю ще кудись і кидаюсь туди...
У стіну промерзлого, забитого снігом повітря.
Спотикаючись, збігаю кількома сходинками й потрапляю у кількасантиметрову ковдру свіжого снігу, ковзаючись на підмерзлому тротуарі.
Не встигаю відновити рівновагу, як із тіні між двома контейнерами для сміття вискакує якась постать.
На ньому такий само бушлат, як у мене.
Його волосся припорошене снігом.
Це я.
Лезо в його руці зблискує, відбиваючи світло вуличного ліхтаря, він підходить і наставляє ножа мені в живіт — ножа, який входить у стандартний рятувальний комплект рюкзака «Лабораторій швидкості».
Я насилу встигаю відхилитися, хапаю його за руку й щосили штовхаю на сходи, що ведуть у готель.
Він гепається на сходи саме тоді, як над нами розчахаються двері. Перед тим, як я даю дьору, мені в пам’ять врізається неймовірна картина: одна моя версія вискакує на ґанок із пістолетом, а ще одна — намагається підвестися зі сходів і гарячково обмацує навколо себе у пошуках ножа, який зник у снігу.
Цікаво, вони спільники?
Об’єдналися, щоб убивати кожного зустрічного Джейсона?
Я мчу між будинками, сніг заліпляє мені обличчя, легені горять.
Звертаю на тротуар наступної вулиці, оглядаюсь і бачу, як по провулку до мене наближаються дві тіні.
Я пробиваюся крізь заметіль.
Ані душі.
Вулиці порожні.
Десь неподалік чується вибух шуму — оплески, схвальні вигуки.
Біжу туди, проштовхуюсь через обідрані дерев’яні двері в якусь забігайлівку із стоячими місцями. Усі позадирали голови й витріщаються на ряд плоских екранів над баром, де в смертельному двобої четвертого кварталу зійшлися «Чикаго Булз» і гостьова команда.
Пролізаю в середину натовпу, щоб він накрив мене з головою.
Тут ніде сісти, ледве можна встояти, та я нарешті протоптую собі крихітну місцину під мішенню для дартс, аби лиш поставити ноги.
Усі вшнипились у гру, а я очима впиваюсь у двері.
Захисник «Чикаго Булз» робить результативний триочковий кидок, і вся зала зривається ревищем непідробного щастя, незнайомці дають одне одному «п’ять» і душать один одного в обіймах.
Двері бару різко відчиняються.
Я бачу себе, який стоїть на порозі, весь у снігу.
Він заходить всередину.
На секунду я гублю його з поля зору, а коли натовп ворушиться, знову бачу.
Що пережила ця версія Джейсона Дессена? Які світи він бачив? Через яке пекло він пробивався, щоб повернутися назад у Чикаго?
Він сканує натовп.
Позаду нього мені видно снігову завірюху надворі.
У нього жорстокі й холодні очі. Цікаво, чи сказав би він те ж саме про мене?
Коли його погляд наближається до мого сховку в кінці зали, я присідаю під мішенню для дротиків і ховаюсь за лісом ніг.
Я вичікую цілу хвилину.
Коли натовп знову заходиться від радощів, я поволі підводжуся.
Тепер двері в бар зачинені.
Мій двійник пішов.
«Чикаго Булз» виграють.
Народ тут іще якийсь час товчеться, щасливий і п’яний.
Десь аж за годину стає трохи вільніше, й оскільки йти мені нікуди, я видираюсь на табурет і замовляю світле пиво, після чого мій баланс падає нижче 10 доларів.