Я вмираю з голоду, але тут не подають їжу, тому я виїдаю кілька мисочок зі снеками, запиваючи їх пивом.
Якийсь чоловік напідпитку намагається втягти мене в розмову про післясезонні перспективи «Чикаго Булз», але я незворушно втуплююсь у свій кухоль з пивом, аж поки він, вилаявшись на мою адресу, не починає чіплятися до двох жінок, які стоять позаду нас.
Він крикливий і агресивний.
Підходить охоронець і виштовхує його надвір.
Натовп рідшає.
Я сиджу в барі, намагаючись не звертати уваги на шум, і всі мої роздуми закінчуються одним висновком: я мушу якось витягти Даніелу й Чарлі з нашого особняка на Елеанор-стріт, 44. Поки вони залишаються дома, зберігається загроза того, що ці Джейсони таки утнуть якусь божевільну гидоту.
Але як?
Джейсон-2, мабуть, зараз із ними.
Уже середина ночі.
Тинятися біля будинку занадто ризиковано.
Треба, щоб Даніела вийшла з дому й прийшла до мене.
Але щойно в мене з’являється якась ідея, в ту ж мить вона з’являється і в інших Джейсонів, або вже з’явилася, або скоро з’явиться.
У мене ніяких перспектив для виграшу.
Двері в бар відчиняються і я озираюся.
Ще одна моя версія — рюкзак, бушлат, черевики — заходить всередину, і коли наші очі зустрічаються, він не може стримати здивування й миролюбно піднімає обидві руки.
От і добре. Може, він тут не мене шукає.
Якщо по Логан-сквер вештається стільки Джейсонів, як я думаю, то цей, швидше за все, заскочив сюди погрітися, шукаючи притулку і безпеки. Так само, як і я.
Він підходить до барної стійки, залазить на вільний табурет біля мене. Його голі руки трусяться від холоду.
А, може, від страху.
Підходить барменша й зачудовано дивиться на нас обох, наче їй кортить спитати, але вона тільки питає нового прибульця:
— Що вам налити?
— Те саме, що в нього.
Ми дивимось, як вона наливає з-під крана півлітра пива і приносить скляний кухоль, по боках якого стікає піна.
Джейсон піднімає свій кухоль.
Я піднімаю свій.
Ми дивимось один на одного.
На правій половині його обличчя — свіжий шрам, наче хтось полоснув його ножем.
Нитка на його підмізинному пальці така ж, як і в мене.
Ми п’ємо.
— Коли ти повернувся?..
— Коли ти повернувся?..
Мимоволі всміхаємося.
Я кажу:
— Сьогодні після обіду. А ти?
— Учора.
— Щось мені підказує, що нам буде важкувато...
— ...не закінчувати речення один за одного?
— Ти знаєш, про що я зараз думаю?
— Я не можу читати твоїх думок.
Дивно — я розмовляю сам із собою, але його голос звучить не так, як мені здавалося, мусив би звучати мій голос.
Я кажу:
— Цікаво, наскільки далеко ми з тобою розгалузились. Ти бачив світ, де навкруги сипався попіл?
— Так. А потім лід. Я насилу втік звідти.
— А як Аманда? — питаю.
— Ми загубили одне одного під час бурі.
Я відчуваю гострий біль втрати, наче всередині в мене щось вибухає.
— А в моєму варіанті ми залишилися разом. Сховалися в будинку.
— У тому, що був занесений по самі вікна спальні?
— Еге ж.
— Я теж знайшов той будинок. Із мертвою сім’єю всередині.
— То куди ж тоді?..
— То куди ж тоді?..
— Давай ти, — каже він.
Він сьорбає своє пиво, а я питаю:
— Куди ти пішов після крижаного світу?
— Я вийшов із куба в підвалі якогось хлопця. Він злякався. У нього був пістолет. Він зв’язав мене. Мабуть, убив би, але взяв одну з ампул і вирішив сам подивитися на той коридор.
— Отож, він пішов і не повернувся.
— Точно.
— А потім?
На секунду його погляд стає відстороненим.
Він робить ще один великий ковток пива.
— Потім я бачив погані світи. Справді погані. Темні світи. Жахливі місця. А як було в тебе?
Я розповідаю йому свою історію, і хоч виговоритися — це добре, все ж якось дивно вивалювати все це на нього.
Місяць тому ми з цим чоловіком були однією людиною. Тобто, на дев’яносто дев’ять цілих і дев’ять десятих у нас була спільна історія.
Ми казали одне й те ж. Робили однаковий вибір. Відчували одні й ті ж страхи.
Одну й ту ж любов.
І коли він купує нам ще по пиву, я не можу відвести від нього погляд.
Я сиджу поряд із собою.
У ньому є щось таке, в реальність чого неможливо повірити.
Може тому, що я спостерігаю з неймовірної точки зору — дивлюся на себе, перебуваючи поза межами себе.
У нього вигляд сильної людини, і водночас — втомленої, знесиленої і переляканої.