Выбрать главу

Вона простягнула йому револьвер, руків’ям уперед. Перш ніж опустити його в кобуру, Роланд вставив набої у два порожні гнізда барабана. Двері хатини досі стояли відчинені, й усередину намітало снігу. У крихітному проході, де висіли їхні саморобні пальта, вже утворився невеличкий білий трикутник. Тепер у кімнаті стало трохи прохолодніше, і вона вже менш нагадувала сауну.

— Як ти здогадалася? — запитав стрілець.

Сюзанні згадався готель, де Мія залишила Чорну Тринадцятку. Згодом, по тому, як вони пішли, Джейк і Каллаген змогли зайти в номер 1919, бо хтось залишив їм записку і

(дед-е-чі)

ключа. На конверті друкованими літерами і каліграфічним письмом було написано: «Джейку Чемберзу. Це правда». Сюзанна була впевнена: якби зараз їй дали змогу порівняти почерк на тому конверті й на записці, яку вона знайшла у ванній, то виявилося б, що писала їх одна й та сама рука.

За Джейковими словами, портьє в готелі «Плаза-Парк» сказав, що повідомлення залишив їм чоловік, якого звали Стівен Кінг.

— Ходімо зі мною, — сказала вона. — У ванну.

Три

Як і вся хатина, ванна кімната зменшилася в розмірах і тепер більше нагадувала тісну комірчину. Ванна була стара й іржава, на дні лежав тонкий шар бруду. Скидалося на те, що нею востаннє користувалися…

Ну, насправді Сюзанні здалося, що не користувалися нею ніколи. Насадка душа заросла іржею. Рожеві шпалери були брудні й вицвіли, а місцями повідлипали від стіни. Троянд на них не було. Дзеркало висіло на місці, та посередині зміїлася тріщина, і Сюзанна подумала, що дивом не порізала пальця, коли на ньому писала. Пара від її дихання зникла, проте слова лишилися на місці, видимі на пилюці: ODD LANE, а нижче — DANDELO.

— Це анаграмма, — пояснила Роланду Сюзанна. — Розумієш?

Він придивився до написів і похитав головою, ніби присоромлений.

— Не переймайся. Це літери нашого письма, не твого. Повір мені на слово: це анаграма. Впевнена, що Едді розгледів би її одразу. Я не знаю, чи то Дандело так пожартував, чи то існують якісь правила, яких змушені дотримуватися такі істоти, як він, але добре те, що ми вчасно його розкусили — з невеличкою допомогою Стівена Кінга.

— Ти його розкусила, — виправив Роланд. — А я тільки реготав до смерті.

— Ми б удвох усе зрозуміли, — запевнила вона. — Просто ти був трохи вразливіший, бо в тебе почуття гумору… пробач мені, Роланде, але в тебе його майже нема.

— Я знаю, — зажурено погодився він. Рвучко розвернувся і вийшов з ванної.

Сюзанні спала жахлива думка. Стрільця не було, як їй здалося, цілу вічність.

— Роланде, він там часом не…

Він злегка всміхнувся і кивнув.

— Мертвий, як і був. Твої постріли влучили в ціль, Сюзанно, але мені раптом закортіло в цьому пересвідчитись.

— Я рада, — просто відповіла вона.

— Юк пильнує. Якби щось сталося, він би нас попередив, я в цьому впевнений. — Стрілець підняв з підлоги записку і уважно розібрав те, що було написано на звороті. Єдиним словом, з яким Сюзанна йому допомогла, було «аптечка». — «Я дещо вам залишив». Ти вже знаєш, що то?

Вона похитала головою.

— Я не мала часу подивитися.

— А де ця аптечка?

Сюзанна показала на дзеркало, і стрілець потягнув його на себе. Завищали іржаві петлі. За дверцятами справді виявилися полички, та замість акуратних рядів флакончиків з пігулками і пляшечок з настоянками там стояло всього дві коричневі пляшки, на вигляд як ті, на столі біля крісла, та ще лежала коробка найстаріших у світі, як здалося Сюзанні, льодяників від кашлю зі смаком дикої вишні, виробництва фірми «Сміт Бразерс». Втім, усередині також лежав якийсь конверт, і Роланд передав його Сюзанні. На лицьовому боці упізнаваним напівдрукованим, напівкаліграфічним почерком було написано таке:

Чайльд Роланду, з Ґілеаду

Сюзанні Дін, з Нью-Йорка

Ви врятували мені життя.

Я врятував ваші.

Усі борги сплачено.

С.К.

— Чайльд? — здивувалася Сюзанна. — Тобі це про щось говорить?

Роланд кивнув.

— Цим словом називають лицаря… чи стрільця… що вирушив у похід. Це офіційна й дуже давня назва. Знаєш, між собою ми її ніколи не вживали, бо вона означає «священний, обраний ка». Ми не любили так себе возвеличувати. Я вже багато років навіть подумки не називав себе Чайльдом.