Худа істота в брудних джинсах і завеликій сірій сорочці (яка звисала майже до колін), не відповівши, забилася в куток. Коли спина вперлася в камінь, він повільно сповз донизу біля відра, яке, як зрозуміла Сюзанна, слугувало йому парашею. Перед сорочки збрижився, а потім, коли коліна піднялися високо, майже до маківки, стік юнакові у пах, неначе вода. З обрамлення колін визирало виснажене перелякане обличчя. Коли Роланд відімкнув двері камери й прочинив їх, наскільки це було можливо (петель на дверях не було), Патрік Денвіл знову закричав по-пташиному, тільки цього разу гучніше: АЙ-ЇІІ! АЙ-ЙООК! АЙ-ЇІІІІІІ! Сюзанна аж зубами заскреготала. Роланд зробив перший крок у камеру, і підліток заверещав ще гучніше і забився головою об камені ззаду. Стрілець позадкував на крок, щоб вийти з камери. Жахливі гупання головою припинилися, але Денвіл дивився на незнайомця перелякано й недовірливо. Та знову простягнув брудні руки з довгими нігтями, немов благаючи про допомогу.
Роланд перевів погляд на Сюзанну.
Вона підібралася на руках і стала в дверях. Виснажений хлопчик у кутку вереснув і забрав жалібно простягнуті руки, схрестив їх на грудях, щоб захиститись, хоч як це жалюгідно виглядало.
— Ні, зайчику. — То була Детта Волкер, якої Сюзанна ще ніколи не чула, ба навіть не підозрювала, що Детта може бути такою. — Ні, сонечко. Я тебе не скривджу, якби я хотіла тебе скривдити, я б всадила тобі дві кулі в голову, як тому мудаку нагорі.
Щось промайнуло у нього в очах — а може, вони просто миттєво розширились, показуючи трохи більше налитих кров’ю білків. Всміхнувшись, вона кивнула.
— Отож! Маса Коллінз, він мертвий! Він більше ніколи не спуститься сюди і не… що? Що він робив з тобою, Патріку?
Крізь кам’яну стелю в них над головами вони почули притлумлений звук: у стіну вдарив вітер. Заблимали лампочки, стара хата скаржливо зарипіла й застогнала.
— Що він з тобою робив, хлопчику?
Та все було марно. Він не розумів. Та щойно вона вирішила здатися, як Патрік Денвіл підніс руки і взявся за живіт. Риси його обличчя скривилися в гримасі, що мала означати сміх.
— Він тебе смішив?
Скулений у кутку, Патрік кивнув. І ще дужче скривився. Стис руки в кулаки й підніс їх до обличчя. Потер ними щоки, очі й зиркнув на неї. Сюзанна помітила в нього на переніссі маленький шрам.
— А ще змушував тебе плакати?
Патрік знову кивнув і повторив пантоміму зі сміхом: тримався за живіт і округлював губи, потім показував плач, витираючи удавані сльози з брудних щік. Але цього разу в пантоміми була ще й третя частина: Патрік підніс складені ківшиком долоні до рота й поцямкав губами — плям-плям-плям.
— Він змушував тебе сміятися, плакати і їсти, — пролунав угорі в неї за спиною голос Роланда.
Патрік так люто затрусив головою, що вдарився об кам’яну стіну свого кутка.
— Він сам їв, — виправила Детта. — Це ти хочеш нам сказати? Дандело їв.
Патрік радісно кивнув.
— Він примушував тебе сміятися й плакати, а сам жер твої емоції. Бо він харчувався ними!
Ще раз кивнувши, Патрік розплакався. Голосив, вимовляючи щось нерозбірливе. Сюзанна повільно заповзла в камеру, спираючись на долоні, готова будь-якої миті вискочити, якщо биття головою об стіну повториться. Але Патрік сидів тихо. Коли вона вже була біля нього, він поклав голову їй на груди й усе плакав. Сюзанна озирнулася на Роланда і поглядом сказала йому, що тепер і він може зайти.
Коли Патрік підвів голову й поглянув на неї, в його очах стояло німе собаче обожнювання.
— Не хвилюйся, Патріку, — сказала йому Сюзанна. Детта вже зникла (либонь, стомилася від власної доброти). — Він більше не прийде, він мертвий, як цвях в одвірку, мертвий, як камінь у річці. А тепер я хочу, щоб ти зробив одну річ. Я хочу, щоб ти розтулив рота.
Патрік миттєво затряс головою. В його очах знову прозирнув страх, але було й дещо інше: Сюзанні це не сподобалося ще більше. Сором.
— Так, Патріку, так, розтули рота.
Він несамовито сіпнув головою, довге масне волосся злетіло в різні боки, як насадка швабри.
— Що… — почав Роланд.
— Цить, — зупинила Сюзанна. — Патріку, відкрий рота й покажи нам, що там. Потім ми заберемо тебе звідси, й ти більше ніколи не сидітимеш у цьому підвалі. Більше ніколи не будеш обідом для Дандело.
Патрік благально поглянув на неї, але Сюзанна не піддалася: вона твердо дивилася йому в вічі. Зрештою він заплющив очі й повільно розтулив рота. Всі зуби були на місці, а от язика не було. Мабуть, Дандело набрид голос ув’язненого (чи слова, які він вимовляв), і він просто вирвав йому язика.