А проте вона не може заперечувати, що панічний вираз на їхніх обличчях неначе промовляє: «Сьюз, ти це маєш… маєш те, що ми хочемо тобі показати. У тебе є те, що ти маєш знати. Невже ти дозволиш цьому вислизнути? Вже пробило три чверті. Пішла четверта чверть, годинничок цокає і цокатиме далі, мусить цокати, бо тайм-аутів у тебе вже не буде. Ти маєш поквапитися… поквапся…»
Одинадцять
Зойкнувши, Сюзанна підірвалася зі сну. Вже майже світало. Вона провела рукою по лобі, й рука стала мокра від поту.
Едді, що я маю знати? Що ти хочеш мені цим сказати?
На це питання відповіді не було. Хто б їй відповів?
«Міста Дін мертвий», — подумала вона і знову лягла. Пролежала ще годину, але заснути так і не змогла.
Дванадцять
Як і в Хо Фат-I, у Хо Фат-II були ззаду ручки. Та, на відміну від тих, що в Хо Фат-I, ці ручки можна було регулювати. Коли Патрік хотів пройтися, їх можна було розтягти в боки, щоб він узявся за одну, а Роланд — за другу. Коли Патрік хотів їхати, Роланд зсував ручки, щоб везти самому.
Опівдні вони зупинилися, щоб поїсти. Після обіду Патрік заліз у візок подрімати. Роланд дочекався, поки хлопець (вони й досі так його називали подумки, незважаючи на те, скільки там йому було років) захропе, а відтак повернувся до Сюзанни.
— Що мучить тебе, Сюзанно? Я хочу, щоб ти розповіла мені дан-дін, нехай навіть нема вже більше ка-тету і я не твій дін. — Він всміхнувся. І така сумна була та усмішка, що Сюзанна не змогла більше стримувати сльози. А заразом і правду.
— Якщо я буду з тобою, Роланде, коли ми побачимо твою Вежу, все буде погано.
— Наскільки погано?
Вона похитала головою і розплакалася ще сильніше.
— Десь мають бути двері. Незнайдені двері. Але я не знаю, як їх знайти! Едді з Джейком приходять до мене уві сні й кажуть, що я маю знати, очима кажуть, але я не знаю! Не знаю, клянуся!
Стрілець обійняв її за плечі, притис до себе й поцілував у скроню. Болячка в кутику рота в Сюзанни боліла й пекла вогнем. Вона не кривавила, проте знову стала рости.
— Най буде, що буде, — повторив стрілець слова своєї матері. — Най буде, що буде, а ти принишкни й дозволь ка робити своє.
— Ти сказав, що ми вийшли з-під влади ка.
Він заходився колисати її в обіймах, колисав і колисав, і це було добре. Це заспокоювало.
— Я помилявся. Ти й сама знаєш.
Тринадцять
Третьої ночі настала Сюзаннина черга першою нести варту. Вона саме стояла й дивилася назад, на північний захід дороги до Вежі, аж раптом чиясь рука вхопила її за плече. Жах оволодів нею, вискочив з глибин, як чортик з табакерки, й вона рвучко розвернулася
(він у мене за спиною, о Боже, Мордред підкрався ззаду, це павук!)
одночасно видираючи револьвер з кобури.
Патрік відсахнувся. Його обличчя видовжилося від страху, а руки злетіли вперед. Якби він закричав, то розбудив би Роланда, і тоді все могло скінчитися інакше. Але він надто злякався, щоб закричати. Лише тихо застогнав, та й по всьому.
Сюзанна вклала револьвер назад у кобуру, показала порожні руки, а відтак узяла Патріка за плечі, обійняла й притисла до себе. Спершу він був напружений — досі від страху, — але мало-помалу розслабився.
— Що таке, дорогенький? — тихо спитала вона й, сама того не розуміючи, повторила Роландове питання: — Що мучить тебе?
Він відсторонився й показав точно на північ. Сюзанна не одразу збагнула, про що йому йдеться, та потім побачила помаранчеві вогники, що спалахували й танцювали. До них було щонайменше п’ять миль. Сюзанні аж не вірилося, що вона їх сама раніше не помітила.
Не підвищуючи голосу, щоб не прокинувся Роланд, вона заспокоїла Патріка:
— Це лише вогники, зайчику, вони тебе не скривдять. Роланд називає їх гобами. Вони — як вогні святого Ельма абощо.
Але з його здивованого погляду Сюзанна зрозуміла, що про вогні святого Ельма він не має ані найменшого поняття. Вона задовольнилася тим, що знову повторила: вони його не скривдять. І справді, вогники не наближалися. На очах у Сюзанни вони, танцюючи, віддалялися і невдовзі більшість їх щезла. Можливо, вона відігнала їх силою думки. Колись давно вона б підняла себе за таке на глум, але тепер знала, що можливо все.
Патрік потроху заспокоївся.
— Котику, може, ляжеш знову спати? Тобі потрібно відпочивати. — Їй теж це було потрібно, але вона боялася. Скоро вона розбудить Роланда і ляже спати сама, і до неї прийде той сон. Привиди Едді та Джейка дивитимуться на неї, свердлитимуть її поглядами. Вимагаючи, щоб вона збагнула те, чого не розуміла й зрозуміти не могла.