— Сюзанно, твоє обличчя! Що сталося з твоїм…
— Цить, Роланде, якщо ти любиш мене.
Стрілець замовк. Сюзанна знову повернулася до Патріка і продовжила розповідь, тихо, але наполегливо. Патрік слухав, і мало-помалу в його погляді зайнялося світло розуміння.
Роланд без зайвих питань підкинув дров у багаття, і невдовзі їхній маленький табір яскраво засвітився під зорями.
Патрік написав питання — ощадливо, ліворуч від знака питання, що вже був на аркуші:
Яка висота?
Сюзанна взяла Роланда під лікоть і поставила його перед Патріком. Стрілець вивищувався над землею приблизно на шість футів три дюйми.[99] Вона попросила Роланда підняти її й поставила руку десь на три дюйми вище його голови. Патрік усміхнувся й кивнув.
— І глянь, що на них має бути. — Вона витягла з купки гілляк для багаття одну гілку. Переламала об коліно, щоб кінець був гострий. Знаки вона пам’ятала, та краще було про них довго не думати. Вона відчувала, що вони мають бути абсолютно правильні, інакше двері, які Патрік мав намалювати, відчинятимуться або в не потрібне їй місце, або не відчиняться взагалі. Отож, почавши малювати на землі, змішаній з попелом багаття, вона водила паличкою так швидко, як малював сам Патрік, не зупиняючись навіть на мить, щоб глянути бодай на один-єдиний символ. Бо озирнувшись на один символ, вона б зачепилася й стала б роздивлятися решту, і обов’язково добачила б якісь негаразди, й непевність охопила б її, наче хвороба. Можна було б випустити вперед Детту, нахабну, чорнороту Детту, котра не раз рятувала її в тяжку хвилину, щоб вона закінчила те, що Сюзанна почала, але це було надто ризиковано. У глибині душі вона не дуже довіряла Детті — та могла все спаскудити у найвідповідальнішу мить, без жодної причини, крім як утнути капость. І Роланду вона теж не довіряла, бо той підсвідомо міг бажати, щоб вона залишилася, а отже, зумисне припуститися помилки.
Тому вона швидко малювала на землі й у попелі, не замислюючись і не озираючись, і ось які знаки вийшли з-під кінчика її саморобного олівця:
— Незнайдені, — видихнув Роланд. — Сюзанно, що… як…
— Цить, — повторила вона.
Патрік схилився над альбомом і став малювати.
Шістнадцять
Сюзанна все роззиралася навколо в пошуках дверей, але коло світла, яке відкидало їхнє вогнище, було дуже маленьке, навіть після того, як Роланд підкинув дров. Маленьке порівняно з неосяжною темрявою прерій. Вона не бачила нічого. Повернулася до Роланда, прочитала у нього в очах німе питання і, поки Патрік малював, показала йому свій портрет, що його намалював юнак. І вказала на те місце, де була пляма нариву. Піднісши аркуш ближче до очей, Роланд нарешті роздивився сліди від гумки. Патрік дуже хитро замаскував витерте місце, і лише пильний розгляд допоміг стрільцеві його знайти. То було те саме, що шукати старий слід після багатоденного дощу.
— Не дивно, що старий постинав усі гумки, — сказав він, повертаючи портрет.
— Я теж так подумала.
Відтак, оминаючи подробиці, Сюзанна розповіла Роландові про свій спалах прозріння: якщо Патрік міг (принаймні в цьому світі) усувати створене гумкою, тоді, можливо, він здатен і створювати, малюючи. Коли вона згадала про стадо банноків, яке загадково перемістилося ближче, Роланд потер собі лоба, наче його мучив сильний головний біль.
— Я мав би це помітити. Мав би збагнути, що це означає. Я старію, Сюзанно.
Цю репліку вона пропустила повз вуха (бо вже її чула) і розповіла йому про сни з Едді та Джейком, не оминувши написів на сорочках, хор голосів, пропозиції гарячого шоколаду і наростання паніки у них в очах, коли минали ночі, а вона ніяк не могла збагнути, до чого спонукав цей сон.
— Чому ти раніше не розповіла мені про сни? — запитав Роланд. — Чому не попросила допомогти їх витлумачити?
Вона подивилася на нього впритул, думаючи, що мала рацію, не звернувшись по допомогу. Так — попри те, якого болю це могло йому завдати.
— Ти втратив двох. Хіба тобі хотілось би втратити й третю?
Роланд почервонів, помітно було навіть у світлі багаття.
— Ти погано про мене говориш, Сюзанно, і ще гірше думаєш.
— Можливо, — кивнула вона. — Якщо так, кажу вибач. Я й сама не знала, чого хочу насправді. Знаєш, в глибині душі я хочу побачити Вежу. Дуже хочу. А навіть якщо Патрік зможе намалювати Незнайдені двері й так зробити їх реальними, і я зможу їх відчинити, за ними буде несправжній світ. Про це говорять написи на сорочках в Едді та Джейка, я в цьому впевнена.