— ЩО ТИ РОБИШ? І-І-І-І-І-І-І-І! ЯКІ ДИЯВОЛЬСЬКІ ПЛАНИ ПЛЕТЕШ ТИ У ГОЛОВІ Й СЕРЦІ?
«Хто б казав про диявольські плани», — подумав Роланд. Витяг годинника й підняв кришку. Стрілки під склом поспішали назад: від п’ятої години до четвертої, від четвертої до третьої, від третьої до другої, від другої до першої, а від першої — до півночі.
— Патріку, швидше. Якнайшвидше, благаю, бо мій час майже вичерпався.
Патрік підставив складену ківшиком долоню до рота і виплюнув червоне місиво барви щойно пролитої крові. Такого кольору була мантія в Багряного Короля. І точнісінько такого кольору були його божевільні очі.
У кар’єрі Патріка-художника насувався переломний момент: він мав уперше в житті застосувати фарбу. Він хотів було вмочити у червінь кінчик вказівного пальця, та потім завагався. Тієї ж миті Роландом опанувала дивна впевненість: шпичаки тих троянд кололися лише тоді, коли їхнє коріння ще міцно поєднувалося з Мім, Матір’ю-Землею. Якби він наполіг на своєму й Патрік зірвав троянду, ті талановиті руки були б зараз покраяні до кісток і цілковито безпорадні.
«Отже, ка, — подумав стрілець. — Навіть тут, у Прикінцевому св…»
Та не встиг він додумати до кінця, як Патрік узяв його за праву руку й уп’явся в неї поглядом ворожки. Зачерпнув трохи крові, що квітнула на долоні, й змішав її зі своєю трояндовою фарбою. І лише тоді обережно підчепив краплину суміші другим пальцем правої руки. Опустив палець до малюнка… повагався… глянув на Роланда. Той кивнув, і Патрік відповів кивком, серйозно, як хірург, що збирається зробити перший розріз у небезпечній операції, а тоді приклав палець до малюнка. Кінчик торкнувся паперу делікатно, як дзьобик колібрі опускається в квітку. Забарвив ліве око Багряного Короля й піднявся. Патрік схилив голову набік, дивлячись на справу рук своїх із захватом, якого Роланд ще ніколи за все своє довге мандрівне життя не бачив на жодному обличчі. Здавалося, що хлопець — пророк із клану манні, котрий за двадцять років очікування в пустелі нарешті удостоївся честі побачити мигцем обличчя Ґана.
А потім розплився в широчезній сонячній усмішці.
І одразу ж надійшла відповідь з Темної вежі, дуже приємна — для Роланда принаймні. Стариган, ув’язнений на балконі, заволав від болю.
— ЩО ТИ РОБИШ? І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І! ПРИПИНИ! ПЕЧЕ! ПЕЧЕЕЕЕ! І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І!
— Закінчуй друге око, — звелів Роланд. — Швидко! Заради твого життя і мого!
Тим самим делікатним доторком пальця Патрік забарвив друге око. Тепер на чорно-білому малюнку червоніли два блискучі ока, намальовані фарбою, що постала з трояндової олії й крові Ельда. Очі, що горіли пекельним вогнем.
Портрет був готовий.
Нарешті Роланд витяг гумку і простягнув її Патрікові.
— Зітри його. Зроби так, щоб той лихий гоб зник із цього та решти світів. Зроби так, щоб він щез назавше.
Одинадцять
Сумнівів у тому, чи вийде щось із цього задуму, не лишалося. З тієї самої миті, як Патрік уперше торкнувся гумкою свого малюнка (так вийшло, що до завитка волосся в носі), Багряний Король закричав зі свого балконного редуту від болі й жаху. І розуміння.
Патрік вагався і глянув на Роланда, шукаючи підтвердження. Стрілець кивнув.
— Так, Патріку. Його час настав, і ти станеш його катом. Починай.
Старий Король шпурнув ще чотири сничі, а Роланд спокійно та методично зняв їх у повітрі. Після того Червоний вже більше нічого не кидав — бо не мав рук, щоб ними жбурляти. Його верески переросли в белькотливе завивання, яке завжди стоятиме у Роланда у вухах.
Німий хлопчина стер повний чуттєвий рот з пінної бороди, і крики спершу стали притлумленими, а потім врешті затихли. Врешті-решт Патріку вдалося стерти все, крім очей: їх гумка не брала. Патрік тер їх, аж поки від шматочка рожевої гуми (що колись була насадкою на олівці з упаковки, купленої в Норвічі, штат Коннектикут у «Вулворті» на шкільному базарі в серпні 1958 року) не залишилася крихта, яку хлопець навіть не міг втримати довгими брудними нігтями. Тож, викинувши її, Патрік показав стрільцеві, що залишилося: дві лихі налиті кров’ю сфери, що плавали на папері за чверть аркуша від горішнього краю.
Решта тіла зникла.
Дванадцять
Кінчик тіні піраміди торкнувся дороги. Небо на заході змінилося: відтінок помаранчевого жнив’яного багаття поступився барві крові, яку Роланд з дитинства бачив у своїх снах.