Сусід Ян Цзіньвень був шкільним учителем середніх класів на пенсії. Він частенько давав життєві поради Чжану, й остання з них така: для щастя у своєму поважному віці ти маєш постійно навчатися чогось нового. «От візьми хоча б інтернет: найменша дитина вже легко баражує його безмежними просторами. А ти не здатен відкрити браузер», — говорив Ян. Він навіть окреслив головну проблему Чжана, його недолік: той зовсім не цікавився нічим, що відбувалося довкола, жодними подіями, значущими для нього чи для людства загалом. Ян казав: «Твоя дружина може виплакатися, хоча б дивлячись оті нескінченні дурнуваті телевізійні мильні опери. А ти ж навіть ящика не дивишся. Взагалі не цікавишся ні національними питаннями, ані загальносвітовими проблемами. А це — важлива частина життя».
Чжан жив у Пекіні, але нічим не нагадував столичного мешканця. Будь-який таксист мав власну точку зору на події в країні та світі, а Чжан якщо й знав, хто зараз обіймає пост Глави держави, то назвати ім'я Прем'єра для нього було вже складним завданням. Насправді старий навіть пишався своєю відчуженістю. Він — простий громадянин, прожив своє життя тихо, сумирно, без значних потрясінь, то чого б мав перейматися всіма тими проблемами, які взагалі його не стосуються? Ці проблеми аж ніяк не впливають на його щоденне життя, тож навіщо йому цей клопіт? Он старий Ян усе печеться про національні інтереси, кожного Божого дня переглядає випуски новин, влаштовує суперечки в інтернеті на тему: «Як міжнародні тенденції нерозповсюдження ядерної зброї впливають на національну економічну політику», аж поки обличчя не побуряковіє. І що? Пенсію уряд йому хоч на півкопійки підвищив?
Але Ян постійно брав на глум такий спосіб мислення: «Ти смішний, бо думаєш, що ці питання тебе не обходять. Гадаєш, це не має жодного значення особисто для тебе? А я кажу тобі, старий Чжане, що кожна значна національна чи міжнародна проблема, кожне суттєве рішення нашої влади та кожна резолюція ООН так чи інакше, прямо чи опосередковано пов'язані з твоїм життям. Ти думаєш, що вторгнення США до Венесуели аж ніяк тебе не стосується? А я стверджую, що це матиме довготривалий вплив на твою пенсію, і це виявиться куди більшим за твої півкопійки». Раніше Чжан лише сміявся з такого просторікування, але тепер зрозумів, що старий Ян таки мав рацію.
Задзеленчав дзвоник на дверях, Чжан їх відчинив і побачив старого товариша Яна. Той мав такий вигляд, ніби щойно повернувся з вулиці, проте був сповнений енергії. Чжан втупився у нього, мов людина, яка довго блукала пустелею, перш ніж зіткнулася з випадковим мандрівником, і нізащо не хоче відпускати його.
— Я шукав тебе, де ти подівся?
— Ходив зранку на ринок, бачив і твою дружину. Вона робила закупи в продуктових рядах.
— Чому наш будинок такий порожній? Тут як у мавзолеї…
— То сьогодні ж не вихідний день. Всі у справах пішли, — Ян засміявся. — Твій перший день на пенсії. Те, що ти відчуваєш, — нормально. Дякувати Богу, ти не був керівником, бо їм ще складніше адаптуватися. А ти скоро звикнеш. Ну ж бо, ходімо до Центру нашої громади, знайдемо тобі заняття до вподоби.
— Та ні, це не через пенсію. Це через… ну, як ото правильно пояснити — ситуацію в країні, ба радше у світі.
Ян тицьнув у нього пальцем і засміявся:
— Ситуація у світі? Ха-ха-ха, ніколи не подумав би, що почую це з твоїх вуст…
— Ніде правди діти, все так, раніше мені було байдуже до всього цього. Проте справи набули такого масштабу! Я раніше й подумати не міг, що воно може зайти так далеко!
— О, старий Чжане, хоч як прикро це казати, але і я пристав до твоїх життєвих правил. Я тепер також не переймаюся через усі ті глобальні питання. Повіриш чи ні, але я вже тижнів зо два навіть новин не дивився. Я слідкував за всіма новинами, тому що це були суто людські питання, і ми мали вплив на хід подій. Проте щодо цього ми безсилі. Чого ж тоді хвилюватися?
— Але ж не можна просто не зважати. Через 400 років людство зникне!
— О, та ми з тобою згинемо за 40 років.
— А наші нащадки? Як щодо них?
— Мене це не так бентежить, як тебе. Мій син живе в Америці, він одружений, але дітей не хоче. А твій рід проіснує ще з десять поколінь. Тобі цього не досить? Ліпше впокоритися.
Чжан якусь мить дивився на старого друга, потім глянув на годинник і ввімкнув канал новин. Ішов денний випуск: