Усі четверо учасників експедиції не мали шансу побачити виникнення другого ореолу, бо після появи першого миттєво випарувалися за надвисокої температури, приблизно такої, як у ядрі Сонця.
Корпус «Богомола» засвітився яскраво-червоним, ніби в китайському паперовому ліхтарі щойно запалили свічку. Обшивка корабля почала опливати, неначе віск, і за секунду «Богомол» вибухнув зсередини. Бризки від розплавленого корпусу корабля розлетілися навсібіч у безодню космосу; не лишилося жодного твердого уламка.
З відстані тисячі кілометрів об'єднана ескадра флоту в найменших деталях спостерігала за трагедією «Богомола». Першою ідеєю був запуск зондом програми самознищення. Екіпаж кораблів віддав шану загиблим товаришам і відчув глибоке розчарування: далеко не мирні наміри трисоляріан підтвердилися. Але до того, що сталося далі, людство було зовсім не готове.
Першу аномалію виявила комп'ютерна система моніторингу довколишнього простору кораблів флоту під час обробки зображень вибуху «Богомола»: один із уламків корабля випадав зі зрозумілої картини моделювання вибуху. Більшість розплавлених деталей корпусу розліталися навсібіч із постійною швидкістю, і лише цей постійно прискорювався. Звичайно, тільки комп'ютеру було до снаги помітити відсутність логіки в русі крихітного уламка серед безлічі розсіяного сміття. Лише комп'ютер мав змогу миттєво співставити витягнуті з бази даних характеристики «Богомола» з реальними подіями та змоделю-вати розліт уламків після вибуху. Комп'ютер запропонував десятки можливих пояснень дивної поведінки цього фрагмента, але всі були дуже далекі від істини.
Ані комп'ютер, ані люди не могли навіть подумати, що вибух знищив лише «Богомол» із його екіпажом, а Краплина залишилася неушкодженою.
Цьому дивному уламкові система сповіщення про небезпеку бортових комп'ютерів кораблів флоту присвоїла третій рівень небезпеки. Хоча він, на відміну від інших, і прискорювався, проте прямував у кут формації та за поточним розрахунками напрямку руху мав пролетіти повз крайній корабель у строю, не завдавши шкоди навіть йому. Цей сигнал про наближення об'єкта третього рівня небезпеки потонув у безлічі повідомлень про небезпеку першого рівня, викликану вибухом «Богомола». Але бортові комп'ютери повторно відзначили надзвичайно високе прискорення цього уламка, коли він пролетів уже 300 кілометрів від місця вибуху: швидкість досягла третьої космічної та й далі зростала. Комп'ютер підвищив рівень небезпеки до другого, але все одно система була сконцентрована на захисті флоту від небезпечніших об'єктів.
Уламок подолав близько 1500 кілометрів від епіцентру вибуху до кута формації приблизно за 50 секунд. На підльоті до строю кораблів його швидкість сягнула позначки у 31,7 км/с. Цієї миті, перебуваючи біля дальнього кута прямокутної формації, за 160 кілометрів від крайнього корабля в ескадрі — «Безмежного кордону», уламок зробив миттєвий поворот на 30° і, не знижуючи швидкості, попрямував до корабля.
Коли уламок за 2 секунди здолав відстань до судна, система сповіщення знизала рівень небезпеки з другого до третього, бо зробила припущення, що даний об'єкт не відноситься до матеріального світу, адже характер його руху порушує всі закони аеродинаміки: без сповільнення виконати такий різкий поворот на швидкості, що вдвічі перевищує третю космічну, приблизно дорівнює зіткненню на тій самій швидкості із залізною стіною. І якщо цей уламок має металеве осердя, перевантаження, спричинене таким маневром, просто розплющить найміцніший сплав у фольгу завтовшки мікрон. Тож цей уламок може бути лише ілюзією, фантомом, привидом.
Отже, Краплина, рухаючись зі швидкістю, удвічі вищою за третю космічну, вздовж першого ряду кораблів у прямокутному строю, влетіла в борт «Безмежного кордону».
Вона влучила в задню третину корпусу й прошила її без найменшого спротиву, ніби пролетіла крізь тінь. Результатом прольоту на такій високій швидкості стали два акуратні круглі отвори — вхідний і вихідний. Діаметр кожного дорівнював найширшій частині Краплини. А за якусь мить після появи отвори почали оплавлюватися, стікати й зрештою затягнулися внаслідок розжарення крицевих листів корпусу до високих температур від зіткнення за надвисокої швидкості й передавання теплової енергії, що генерувалася Краплиною під час руху. Задня частина корабля почала швидко розігріватися від місця зіткнення, аж поки половина корпусу не розжарилася до червоного, ніби залізний прут, щойно витягнутий ковалем із горна.