Але в реальності об'єднаний флот людства зустрівся на полі бою лише з крихітним зондом. І ця перша краплинка води, що вихлюпнулася з океану Трисоляриса, застосовувала найпримітивнішу тактику нападу з-поміж усіх відомих людству: таран.
Приблизно тринадцять хвилин після нападу Краплини знадобилося єдиній системі управління флоту, аби зрозуміти, що коїться. Зважаючи на складну обстановку й безлад на полі бою, це було не так вже й довго, але Краплина діяла значно швидше. У битвах на морі ХХ століття за першої звістки про появу на обрії ворожого флоту командування мало змогу зібрати офіцерів усіх кораблів на нараду. Але поле бою в космосі не дає таких привілеїв, і за 13 хвилин понад 600 військових кораблів знищила Краплина, що йшла на таран. Тільки тепер людство збагнуло, якими безглуздими були спроби опанувати науку ведення військових дій у космосі. А через замок софонів, накладений на розвиток фундаментальних наук, сподіватися на допомогу штучного інтелекту також не доводилося. Тож людство ніколи не зможе на рівних умовах конкурувати з трисоляріанами й не досягне такої майстерності ведення бою в космосі. Отже, й у результатах війни сумніватися не варто.
Через надзвичайну швидкість польоту Краплини та її недосяжність для радарів системи захисту кораблі, що першими потрапили під удар, не мали змоги реагувати на її появу. Проте коли вони порушили стрій і почали розлітатися, відстань між наступними цілями Краплини зросла, тож їй знадобилося більше часу, аби підлетіти до кожного з них. До того ж єдина система управління флоту вже змогла передати бортовим системам усіх суден характеристики Краплини, й «Нельсон» став першим кораблем, який спробував чинити їй опір. Для підвищення шансів на влучення в надзвичайно швидкісну, високома-неврену ціль незначних розмірів система захисту вдалася до лазерної зброї, але під час фокусування променів на поверхні Краплини та у відповідь почала випромінювати надто яскраве світло небаченої потужності. Довжина хвиль високоенергетичних гамма-лазерних установок кораблів невидима для людського ока, але Краплина якимось чином віддзеркалювала їх у видимому спектрі.
Те, що Краплина залишалася непомітною для радіолокаційних систем, виявилося загадкою. Хоча, зважаючи на форму й здатність до майже повного відбивання будь-яких хвиль, об'єкт мав би легко виявляти себе. Можливо, відповідь крилася в здатності Краплини змінювати довжину електромагнітних хвиль під час їх відбиття.
Яскраве світіння зонда затьмарило навіть вогняні кулі термоядерних вибухів, і через потік світла такої інтенсивності всім системам спостереження довелося опустити фільтри на світлочутливі прилади, щоб уникнути їх пошкодження. Якби хтось цієї миті глянув на Краплину неозброєним оком, то довіку був би сліпим — таке потужне випромінювання нічим не відрізняється від повної темряви, в якій годі будь-що побачити.
Краплина, так само сяючи, пробила «Нельсона» й залишила розгромлений флот наодинці з темрявою космосу. Але не надовго: нові спалахи термоядерних вибухів освітили його рештки. Краплина, так само неушкоджена, вилетіла по інший бік «Нельсона» й кинулася до «Зеленого», розташованого на 80 кілометрів вище.
Система захисту «Зеленого» врахувала досвід «Нельсона» й активувала електромагнітні рейкові гармати для знищення Краплини. Два паралельні електроди за допомогою сили Лоренца перетворюють постійний електрич-ний струм високої потужності на кінетичну енергію, розганяючи металевий брус до високої швидкості. Влучання кожного такого снаряда в ціль еквівалентне підриванню потужної бомби й здатне стерти з поверхні планети чималу гору. До того ж, у разі влучання в Краплину кінетична енергія снаряда, а отже, й руйнівна сила, мали збільшитися завдяки додаванню швидкості самої Краплини. Але після кожного влучання зонд лише трохи сповільнювався й відразу розганявся знову. Не стишуючи ходу, Краплина під щільним бомбардуванням долетіла до «Зеленого» й пробила броньований корпус поблизу паливних баків.
Якби цієї миті хтось глянув у надпотужний мікроскоп на поверхню Краплини, то не знайшов би навіть найменшої подряпини — вона залишалася такою само гладенькою, ніби щойно відполіроване дзеркало.
Різниця між матеріалами, створеними в звичний спосіб, і тими, що виготовляються з використанням сильної ядерної взаємодії, така сама, як між тілами в рідкому й твердому стані. Хвилі, що набігають на риф, не шкодять йому. У межах Сонячної системи не було жодного об'єкта, який міг би завдати Краплині бодай мінімальної шкоди.