Але ідилія тривала недовго, бо другий Едем спіткала доля першого.
Підполковник Лань Сі обіймав посаду головного психолога «Природного добору» й очолював Друге управління флоту — команду військових психологів, що спеціалізувалися на підтриманні бойового духу особового складу під час далеких космічних подорожей і ведення бойових дій в умовах ізоляції. Щойно стало зрозуміло, що Зорельоти Землі ніколи більше не побачать рідної планети, Лань Сі з підлеглими офіцерами перейшли в режим посиленого чергування, немов очікували нападу могутнього ворога. Численні тренінги з оцінювання ризиків, напрацьовані сценарії розвитку критичних ситуацій мали б стати в пригоді у разі потреби подолання психологічної кризи чи нервового зриву в кожного члена екіпажу.
Усі психологи сходилися на думці, що найнебезпеч-нішим ворогом на даний момент, без сумніву, стала «N-проблема» — ностальгія, туга за домівкою. Адже це перший випадок у людській історії, коли мандрівникам від початку відомо, що вони ніколи не повернуться, тому N-проблема може призвести до масових психічних розладів, а це поставить Зорельоти Землі на межу катастрофи. Лань Сі наказав усім офіцерам Другого управління вжити всіх необхідних заходів для запобігання психічним розладам, серед іншого й виділення спеціальних каналів зв'язку для спілкування із Землею та трьома флотами. Кожен член екіпажу Зорельотів Землі мав змогу підтримувати безперервний контакт із друзями й родичами, дивитися більшість випусків новин і телевізійних програм, трансльованих із Землі чи з флотів. Попри те, що нині Зорельоти Землі віддалилися приблизно на 70 астрономічних одиниць від Сонця й затримка надходження сигналу сягала 9-ти годин, якість зв'язку із Землею та флотом досі залишалася дуже доброю.
Крім поточних заходів корекції виявів у членів екіпажу кожного корабля N-проблеми, офіцери Другого управління готувалися й до боротьби із масовими спалахами психічних розладів: був затверджений протокол примусової гібернації найнебезпечніших і агресивних.
Пізніші спостереження засвідчили, що побоювання та запроваджені заходи виявилися надмірними: хоча поширення виявів N-проблеми на борту Зорельотів Землі не вдалося уникнути, вони й близько не сягали небезпечної межі, передбаченої навіть для звичайного космічного польоту. Лань Сі спочатку збентежили показники захво-рюваності, але він швидко знайшов пояснення: після знищення головних сил флоту Земля втратила будь-яку надію на порятунок. І хоча до загибелі людства за най-оптимістичнішими оцінками залишалося ще приблизно два століття, з випусків новин їм було відомо, що світ уже зараз поринув у хаос після того, як побачив картину жахливого розгрому й відчув подих смерті. У Сонячній системі залишилося небагато такого, за чим екіпажам Зорельотів Землі варто було ностальгувати.
Але ворог все-таки знайшовся і виявився значно небезпечнішим за тривіальну N-проблему. Коли Лань Сі з підлеглими зрозуміли, що коїться, було запізно — їхні оборонні споруди завалилися.
З досвіду минулих космічних подорожей Лань Сі знав, що N-проблема завжди давалася взнаки спершу серед солдатів і офіцерів нижчого рангу. Цей факт пояснювався характером посадових обов'язків, що потребували меншої зосередженості, та вужчою зоною відповідальності, так само як і гіршою психологічною підготовкою порівняно зі старшими офіцерами. З подібних міркувань офіцери Другого управління від початку приділяли максимум уваги рядовому складу, але проблема прийшла, звідки не чекали, — тінь упала на командирів і їхніх помічників.
Лань Сі помітив дещо дивне. От-от мали відбутися перші в історії вибори до керівних органів Зорельотів Землі. В голосуванні на рівних умовах мали взяти участь усі члени екіпажів п'яти кораблів. Для старших офіцерів вибори означали перехід із категорії військовослужбовців до верстви цивільних чиновників. Їхні посади могли тепер обійняти конкуренти з нижчим званням. Лань Сі дуже здивувався, дізнавшись, що жоден старший офіцер «Природного добору» взагалі не цікавився проведенням виборів, результати яких мали визначити їхню подальшу долю. Він не бачив жодного, хто організував би бодай якусь передвиборчу кампанію, а коли заводив розмову на цю тему, ніхто з офіцерів не виказував ані найменшої зацікавленості. У зв'язку з цим Лань Сі не міг не пригадати дивної, відстороненої поведінки Чжана Бейхая під час другого засідання Асамблеї.
А потім почали виявлятися симптоми психічних розладів серед офіцерів зі званнями від підполковника й вище. Переважна частина їх дедалі більше закривалися від оточення, вони воліли довше залишатися на самоті, різко скоротили час міжособистісного спілкування. Щодалі рідше в когось виникало бажання виступити під час засідань, а багато хто взагалі вважав за ліпше мовчати. Лань Сі помітив: у їхніх очах згасли вогники, що свідчили про життєву енергію, погляди стали похмурими, кожен опускав очі, ніби від удару електричного струму через візуальний контакт… І що вище звання мав офіцер, то загрозливішими здавалися симптоми. Водночас пошесть почала поширюватися й серед нижчих чинів.