Пустеля довкола спорожніла. На подовбаному слідами піску залишилися тільки Ло Цзі, Ши Цян, Гайнс і Джонатан.
— Мені соромно за себе колишнього, — сказав Гайнс. — Історія людської цивілізації нараховує лише п'ять тисяч років, але ми понад усе цінуємо життя й свободу вибору. У Всесвіті мусять бути цивілізації, чия історія налічує міль ярди років. Якою мораллю вони послуговуються? І чи ті істоти взагалі потребують моралі?
— Я також почуваюся ніяково. Останніми днями втратив віру в Бога, — втрутився Джонатан. Побачивши, що Гайнс збирається щось додати, підняв руку й зупинив його: — Ні-ні, друже, не треба. Можливо, ми зараз говоримо про одне й те саме.
І двоє чоловіків обнялися й розплакалися.
— Як я сказав, панове, — Ло Цзі поплескав обох по плечах, — вам час повертатися. Якщо виникне потреба — я з вами зв'яжуся. Дякую!
Він подивився, як ці двоє йдуть геть, підтримуючи один одного, ніби закохана пара. Залишилися тільки вони з Ши Цяном.
— Да Ши, ну що ти тепер скажеш? — із посмішкою запитав Ло Цзі.
Ши Цян здавався приголомшеним, ніби щойно побачив блискучий трюк на межі магії.
— Приятелю, чорт його батька знає, що тут коїлося.
— Ти не віриш, що я Божий посланець і ангел справедливості?
— Хоч убий — ні.
— А як щодо представника надзвичайно розвиненої цивілізації?
— Трохи ліпше за ангела, та все одно маячня. Немає тут ніяких представників.
— То ти не віриш у всесвітню справедливість і в те, що віддасться кожному згідно зі справами його?
— Не знаю.
— Але ти ж детектив.
— Я вже сказав, що не знаю. Ні дідька не тямлю!
— Тоді ти — людина з найбільш тверезим мисленням.
— То, може, розкажеш про свою всесвітню справедливість?
— Гаразд. Іди за мною, — Ло Цзі рушив углиб пустелі.
Вони довго йшли мовчки, перетнули шосе й заглибилися в безкрай мороку.
— Куди ми йдемо? — запитав Ши Цян.
— Туди, де володарює темрява.
По інший бік шляху вони сховалися за піщаним барханом, щоб не бачити вогнів містечка. У цілковитій темряві навпомацки обрали місцину й сіли на пісок.
— Що ж, почнемо, — голос Ло Цзі прорізав темряву.
— Тільки мудрощів якомога менше, бо в мене такий рівень освіти, що геть нічого не второпаю.
— Тут нема над чим сушити мізки, Да Ши. Істина завжди проста. Дізнавшись про таке, дивуєшся: як це я сам не здогадався. Ти знаєш, що таке аксіома в математиці?
— Ну, це як на уроці геометрії в середній школі: «Через будь-які дві точки можна провести пряму, й тільки одну». Воно?
— Так-так. Тепер перейдімо до двох аксіом існування цивілізацій у Всесвіті. Перша: кожна цивілізація прагне виживання. Друга: цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається незмінною.
— І що далі?
— Нічого.
— І які далекосяжні висновки можна зробити з цих двох банальностей?
— Да Ши, ти в змозі реконструювати хід подій на місці злочину за кулею чи краплею крові. Космічна соціологія може описати картину всіх цивілізацій Чумацького Шляху й усього Всесвіту, базуючись на цих двох аксіомах. Наука за всієї своєї складності спирається на банальні істини.
— Ну то опиши картину. Зможеш?
— Спочатку давай поговоримо про Темну Битву. Ти погодишся з твердженням, що Зорельоти Землі були окремою космічною цивілізацією?
— Ні, їм бракувало ресурсів: палива, запчастин. У Всесвіті всього повно-повнісінько, але він завеликий.
— Ти помиляєшся — Всесвіт великий, але життя більше за нього! Це стверджує друга аксіома. Загальна кількість речовини Всесвіту залишається сталою, але життя зростає по експоненті! Експонента — математичний диявол. Якщо в океані є бактерія, яку навіть не можна побачити неозброєним оком, то вона розмножуватиметься методом бінарного поділу щопівгодини, і маючи довкола достатньо поживних речовин, її нащадки можуть за кілька днів заповнити всі океани Землі. Нехай тебе не обманює історія людства чи Трисоляриса щодо всього життя Всесвіту — цивілізації перебувають ще на зародковому етапі. Але щойно цивілізація у своєму розвитку переступає певний технологічний поріг — вона починає розселятися Всесвітом із моторошною швидкістю. Наприклад, за наявних людських технологій переміщення в просторі земна цивілізація через один мільйон років може колонізувати весь Чумацький Шлях. А один мільйон років — це ніщо в масштабі Всесвіту.