То такий вигляд має кохання?
Рядок тексту з'явився на сфері розгорнутого софона, який щойно вигулькнув поряд із Ло Цзі. Його дзеркальна поверхня здавалася краплею розплавленого металу, яка щойно зірвалася з поверхні антени. Ло Цзі знав лише кілька трисоляріан і не міг здогадатися, з ким зараз гово-рить: чи то з жителем Трисоляриса, чи з членом екіпажу флоту, що віддаляється від Сонячної системи.
— Може, й так, — із посмішкою кивнув Ло Цзі.
Докторе Ло, я зв'язався з вами, щоб висловити рішучий протест.
— З якого приводу?
Через вашу вчорашню промову, в якій ви зазначили, що людство не змогло розгледіти сутності Всесвіту як темного лісу не через незрілість вашої цивілізації і, як наслідок, недостатню обізнаність із будовою Всесвіту, а тому що пізнало любов як таку.
— Хіба це не так?
Ні, це правильно, навіть якщо термін «любов» чи «кохання» має трохи розпливчасте визначення з точки зору науки. Але ваше наступне твердження помилкове: ви заявили, що людство — єдина раса в усьому Всесвіті, здатна кохати, й ця думка підтримувала вас у найтяжчі моменти вашої місії.
— Звичайно, це лише гра слів. Така собі не дуже точна… художня метафора.
Принаймні я точно знаю, що у світі Трисоляриса також існує любов, але позаяк це не сприяє загальному виживанню цивілізації, то придушується в зародку. Однак ці паростки надзвичайно життєстійкі й раз у раз проростають у багатьох серцях.
— Я перепрошую, ви…
Ми не зустрічалися раніше. Я оператор, який два з половиною століття тому попереджав Землю про небезпеку.
— Боже мій, ви досі живі? — вигукнула Чжуан Янь.
Мені вже небагато залишилося. Хоча я й довго був зневоднений, але навіть таке тіло старіє. Проте змога побачити майбутнє, якого я так прагнув, робить мене щасливішим.
— Дозвольте висловити вам нашу найглибшу повагу, — відповів Ло Цзі.
Я хотів би дещо обговорити з вами: можливо, паростки любові існують і ще десь, у найвіддаленіших куточках Всесвіту. І ми маємо підтримати їх для росту й розквіту.
— Заради цього варто ризикнути.
Так, цей ризик буде виправданим.
— У мене є мрія: одного дня яскраве сонце зможе освітити темний ліс.
Цієї миті Сонце почало опускатися за далекі гори і найвищий пік яскраво засяяв, ніби гігантський коштовний камінь, інкрустований у вершину гори. Дитина побігла лукою слідом за сонячними променями, що прощалися з морем трави.
Сонце заходить. Ваша дівчинка не боїться?
— Звичайно, не боїться — вона точно знає, що завтра Сонце зійде, як завше.