Ще деякий час вони сиділи мовчки, спостерігаючи, як дим здіймається до стелі та зникає за решіткою вентиляційної системи.
— До біса все. Час уже вкладатися, — Ши Цян розчавив недопалок у попільничці, струснув головою, посміхнувся: — Я поводився як ідіот, тож коли пригадуватимеш усе це, не смійся з мене.
Потрапивши до спальні, Ло Цзі скинув свій куленепробивний піджак і заходився вмощуватись у спальному мішку. Ши Цян допоміг йому надійно зафіксувати мішок на ліжку й поставив маленьку пляшечку на столик поруч.
— Снодійне. Ковтаю, коли не можу заснути. Взагалі-то я просив випивки, але вони сказали, що на борту її немає.
Ши Цян ще раз нагадав Ло Цзі, аби щоразу, встаючи, він заздалегідь інформував про свої наміри командира екіпажу.
— Офіцере Ши, — гукнув Ло Цзі.
Ши Цян, який вже стояв на порозі, озирнувся:
— Я давно не в лавах поліції. Та й поліція не має стосунку до цього. Мене всі кличуть Да Ши.
— Добре, Да Ши. Коли ми розмовляли, я зауважив твою реакцію на мою згадку про дівчину. Ти не міг второпати, про кого я кажу. Це свідчить, що вона і її смерть зовсім не стосуються цих подій.
— Ти один із найврівноваженіших людей, яких я зустрічав у своєму житті.
— Моя незворушність породжена цинізмом. У світі не так багато речей, які можуть спонукати мене до вияву почуттів.
— Хоч би там як, але я ще не зустрічав людини, котра змогла б залишатися такою безтурботною у подібній ситуації. Не переймайся тим, що я тобі заливав сьогодні у вуха. Я просто люблю потеревенити про всяке-різне.
— Ти просто намагаєшся тримати мою увагу сфокусованою, щоб успішно завершити власну місію.
— Якщо я спонукав тебе до певних неприємних роздумів, мені шкода.
— І що мені тепер про все це думати, як гадаєш?
— З мого досвіду: зайве мудрування лише зашкодить. Тож найліпше буде просто влягтися спати.
Ши Цян пішов, зачинив двері, й у кімнаті відразу запанувала темрява, підсвічена лише маленькою червоною лампочкою в головах. Гул двигунів літака, що проникав крізь усі перепони, заповнив тісний відсік. Він лунав неначе звідусіль, ним повнилося все безкрає нічне небо, яке відділяв від Ло Цзі лише тонкий корпус літака.
Згодом Ло Цзі переконався, що це не плід його уяви: звук і справді чувся немовби здаля. Він розстібнув спальний мішок, устав з ліжка й підняв захисну шторку найближчого ілюмінатора. Місячне сяйво проникало крізь море хмар, літак ніби завис у сріблястому безмежжі. Ло Цзі помітив, що в світлі Місяця виблискують не лише хмари, а й ще чотири прямі лінії, дуже виразні на сріблястому тлі. Вони рухалися зі швидкістю літака і залишали помітні сліди в морі з хмар, немов чотири срібні мечі, що летіли над безоднею. Ло Цзі пошукав поглядом початку цих ліній і зрозумів, що їх залишають чотири об'єкти з різким металевим полиском. Четвірка винищувачів. Не складно здогадатися, що з іншого боку літак супроводжує такий самий конвой.
Ло Цзі опустив шторку й заліз у спальний мішок. Заплющив очі, спробував відкинути геть усі думки. Не хотів спати, проте бажав позбутися марень.
Збори керівництва Космічних сил тривали до пізньої ночі. Чжан Бейхай рішуче відсунув записник і документи, що лежали перед ним на столі, підвівся, обвів поглядом стомлені обличчя присутніх офіцерів і повернувся до Чана Вейси.
— Командире, перш ніж зачитати мій рапорт, я волів би спершу обговорити свої враження. Мені здається, що військове командування не приділяє належної уваги політичному й ідеологічному вихованню особового складу. Наприклад, на цих зборах представників шести новоство-рених департаментів доповідач від департаменту політики виступає останнім.
— Я поділяю твою думку, — кивнув Чан Вейси. — Новопризначені політичні військові комісари ще не при-були, тож весь тягар лягає на нас із тобою. Тепер, коли почалася справжня робота, ні на що не вистачає часу. Тож головні ідеологічні завдання розподілимо між новоприбулими товаришами.
— Командире, я вважаю ситуацію, що склалася, дуже загрозливою, — ці слова змусили кількох офіцерів зосередитися на виступі. Чжан Бейхай вів далі: — Мої слова можуть видатися надто різкими, тож, Командире, заздалегідь прошу вибачення. Але це останній виступ, і збори тривали довго — усі стомилися, погано метикують і ніхто вже не слухає доповідача, — кілька офіцерів посміхнулися, проте більшість і далі куняла. — Що важливо: я по-справжньому стурбований. Насувається війна, ворог і нерівність сил у цьому протистоянні безпрецедентні в історії людства. Я чимало часу провів у роздумах і дійшов висновку, що найбільшою загрозою для космічних сил є занепадницькі настрої. Найімовірніше, поширення таких думок не лише підриватиме боєздатність війська, але й може призвести до цілковитої руйнації Космічних сил.