— Докторе Ло, мені здається, ви маєте запитання, чи не так? — м'який жіночий голос Заїр відлунював у порожній залі, мов глас Божий, відразу звідусіль і нізвідки.
— Сталася помилка, адже так? — запитав Ло Цзі не своїм і теж якимось нетутешнім голосом.
Заїр щиро й відверто посміхнулася зі своєї трибуни, й він цілком її зрозумів: «Ви справді вважаєте, що це можливо?».
— Чому я? — знову запитав Ло Цзі.
— Відповідь на це запитання ви маєте знайти самотужки, — відповіла Заїр.
— Я — звичайнісінька людина.
— Перед лицем цієї кризи ми всі — прості люди, але кожен має свої обов'язки й несе відповідальність за власні вчинки.
— Але ніхто заздалегідь не питав моєї згоди, я й гадки не маю, чому тут опинився.
— Ваше ж ім'я китайською означає «логіка», чи не так? — знову посміхнулася Заїр.
— Так.
— Тоді ви можете легко збагнути, чому не можна запитувати попередньої згоди в кандидата до його фактичного проголошення обраним для подібної місії.
— Я відмовляюся, — категорично заперечив Ло Цзі, навіть не намагаючись проаналізувати почуте.
— Як забажаєте.
Така швидка відповідь, що пролунала майже разом із його фразою, на хвилину ошелешила Ло Цзі. За кілька секунд, отямившись, він продовжив:
— Я відмовляюся бути Оберненим, складаю з себе всі надані у зв'язку з моїм призначенням повноваження і не приймаю на себе жодної відповідальності, що витікає з цього призначення.
— Як забажаєте.
Блискавичність відповідей, схожих на миттєві доторки прозорих крилець бабки до поверхні води, остаточно дезорієнтувала Ло Цзі; в мозку залишилася порожнеча.
— Тож я можу йти? — це було все, що зміг вичавити з себе Ло Цзі.
— Можете. Ви, докторе Ло, можете робити все, що вам заманеться.
Ло Цзі підвівся, повернувся й попрямував поміж рядів порожніх крісел. Таке легке й просте складання повноважень Оберненого не принесло бажаних втіхи й полегшення. Його переповнювало відчуття абсурдної реальності, мовби все відбувалося в кепській постмодерновій п'єсі без жодної логіки дії.
Вже на виході із зали Ло Цзі озирнувся й побачив, що Генеральний секретар Заїр так само стоїть на трибуні й не відвертає від нього погляду. Звідси її постать видавалися ще тендітнішою й безпораднішою під навислою ззаду стіною. Коли Ло Цзі обернувся, вона йому посміхнулася й кивнула.
Ло Цзі вийшов із зали. Проминув маятник Фуко, що демонстрував обертання Землі навколо своєї осі, й зустрів Ши Цяна з Кентом у супроводі чималої групи охоронців у чорних костюмах, що скидалися на однострій. Їхні погляди були сповнені якоїсь нової шанобливості; навіть Ши Цян із Кентом дивно змінилися, хоча досі трималися доволі невимушено. Ло Цзі пройшов повз них, не озвався й словом. Діставшись холу при вході, такого само безлюдного, він пережив ніби флешбек свого прибуття: ті самі кілька охоронців у всьому чорному стиха щось бурмотіли в портативні рації, щойно він проминав одного з них. Коли Ло Цзі наблизився до вхідних дверей, його наздогнали й зупинили Ши Цян і Кент.
— На вулиці може бути небезпечно, тобі потрібна охорона? — запитав Ши Цян.
— Нічого мені не потрібно, йдіть геть, — відповів Ло Цзі, дивлячись прямо перед собою.
— О'кей, ми робимо лише те, що ти кажеш, — Ши Цян не став сперечатися й звільнив шлях надвір. Ло Цзі глибоко вдихнув і зробив крок на вулицю.
Ковток прохолодного повітря освіжив його. Ще не розвиднілося, але довкола було ясно, мов удень, — вуличні ліхтарі й підсвічені будівлі не залишали темряві жодних шансів. Делегати спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН уже роз'їхалися, й на площі перед будівлею залишилися чи то нечисленні туристи, чи місцеві жителі. Звіт про історичну сесію ще не потрапив до випусків новин, тож Ло Цзі ніхто не міг упізнати. Його самотня постать не привертала нічиєї уваги.
Ло Цзі, один із Обернених, брів невпевненою ходою сомнамбули крізь абсурд навколишньої реальності. Він втратив будь-яку здатність раціонально, тверезо мислити: не пам'ятав, звідки йде, уявлення не мав, куди прямує. Неспроможний дати раду своїм думкам, Ло Цзі перетнув газон і підійшов до пам'ятника. Підняв погляд і побачив могутню постать чоловіка, який молотом замахувався на меч, — це був подарунок ООН від уряду колишнього СРСР, скульптура Вучетича «Перекуємо мечі на орала». Проте зараз Ло Цзі не відчував у композиції жодної пацифістської нотки, навпаки — молот, кремезна статура чоловіка, його рухи, меч, що згинається під натиском людської волі, — все це надавало композиції надзвичайно агресивного, жорстокого вигляду й навіть викликало відчуття можливого насильства.