Заїр кивнула й не відповіла.
— Я хотів би повернутися до Китаю. Якщо мені загрожує небезпека, будь ласка, поінформуйте від мого імені Нью-Йоркське управління поліції. Я сам подбаю про свою безпеку. Позаяк після відмови я — звичайна людина, то не потребую подальшого захисту з боку РОЗ.
Заїр знову кивнула:
— Я можу виконати ваше прохання, проте наполегливо раджу не відмовлятися від охорони підрозділами РОЗ, тому що Нью-Йоркське управління поліції не зможе надати вам охорону такого рівня.
— Будь ласка, скажіть відверто: я все одно залишаюся Оберненим?
Заїр повернулася за стіл, зупинилася просто під прапором ООН, посміхнулася Ло Цзі й відповіла:
— А ви самі як гадаєте?
Вона підійшла до софи й запропонувала Ло Цзі присісти.
Усмішка Заїр нагадала Ло Цзі ту, що не сходила з обличчя снайпера. У майбутньому він постійно бачитиме її в очах і на обличчях усіх, із ким доведеться зустрічатися. Вона отримає назву «усмішка Оберненого» й стане не менш відомою, ніж «усмішка Мони Лізи» чи «усмішка Чеширського кота». Усмішка Заїр заспокоїла його вперше відтоді, як вона, стоячи на трибуні під час спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН, проголосила його одним з Обернених. Він повільно опустився на софу й ще до того, як сів, зрозумів усе.
«Боже ж мій!»
За одну сліпучу мить Ло Цзі повністю усвідомив своє становище Оберненого. Як зазначала Заїр у своїй промові перед оголошенням кандидатів, неможливо запитувати про згоду перед призначенням Оберненого. А вже після призначення годі й сподіватися піти у відставку або не прийняти повноважень. Неможливість відмови від участі базувалася не на примусі чи насильстві над кандидатом, а залежала від самої природи проекту «Обернені до стіни». Щойно оголосили імена кандидатів, між ними та звичайними людьми виникла невидима стіна відчуження, адже ніхто не знає, що робить Обернений, — це вже частина плану, чи спроба приховати його справжній задум? Саме це й було в усмішках Обернених: «Звідки ми знаємо, чи не реалізується вже ваш план?».
Ло Цзі нарешті збагнув, що місія Обернених — надзвичайно складний і зухвалий проект, якого ще не знало людство. Задум базувався на холодному розрахунку, в його основу заклали жорстку логіку, й водночас це був підступний план, виконавців якого скували невидимим крицевим ланцюгом, як Прометея на скелі. Це довічне прокляття, й жоден із Обернених не в змозі розірвати ланцюг. Хоч би що він робив, хоч би як мудрував, усі відповідатимуть усмішкою Обернених: «Ми ж не певні, чи не є це частиною плану».
Хвиля небаченого досі гніву піднялася в серці Ло Цзі. Йому хотілося кричати, лаятися, послати всіх під три чорти, хай би вони всі згинули: сама Заїр разом із її ООН, усі ці члени спеціальної сесії Генеральної асамблеї, Рада оборони Землі у повному складі, все людство до останньої особи, навіть трисоляріани разом із їхніми невідомими матерями. Йому до смерті кортіло розгромити офіс, порозкидати всі ці акуратні течки, файли й документи; зажбурнути кудись подалі цю бамбукову підставку разом із ручками; й насамкінець роздирати на клапті блакитне полотнище прапора… Проте зрештою він усвідомив, де знаходиться і з ким говорить, опанував себе й підвівся з софи лише для того, щоб знову знесилено впасти назад.
— Чому обрали мене? Мені бракує багатьох навичок і кваліфікації порівняно з іншими трьома кандидатами. Я не настільки обдарований, не маю відповідного досвіду, я не воював і не керував країною. Вчений із мене, як із собачого хвоста сито: так, ординарний університетський професор, який перекладає купки паперу на столі. Я живу, як метелик, — одним днем, не хочу мати дітей і подальша доля людства мене зовсім не обходить… То чому ж я? — наприкінці своєї промови Ло Цзі почав рвучко терти руками голову й знову скочив на рівні.
— Докторе Ло, щиро кажучи, я теж здивована цим вибором, — усмішка зникла з обличчя Заїр. — Через це обсяг ресурсів, які ви зможете задіяти для реалізації свого плану, буде обмежений порівняно з іншими трьома обраними. Призначення вас Оберненим було найбільшою авантюрою в історії людства.
— Нехай і так, але все одно були ж якісь підстави для мого обрання!
— Так, були. Опосередковані. Справжню причину вам доведеться з'ясувати самостійно, це я вам уже казала.
— А яка опосередкована причина?!
— Мені дуже шкода, але я не вповноважена вам зараз її повідомляти. Прийде час, і, я впевнена, ви про все дізнаєтеся.
Ло Цзі зрозумів, що домогтися більшого вже не вдасться, тож розвернувся й пішов геть. Лише в дверях згадав, що навіть не попрощався. Озирнувся, Заїр кивнула й усміхнулась, як і тоді, в залі. Але цього разу Ло Цзі вже знав достеменно, що криється за цією посмішкою.